Datasets:

mshamrai

/

lang-pruning-uk-uber-text-2

like 0

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 30 березня 2021 року м. Київ справа №338/158/19 провадження №61-11548св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2, третя особа - Старобогородчанська сільська рада об'єднаної територіальної громади Богородчанського району Івано-Франківської області, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року у складі судді Фединяка В. Д., ВСТАНОВИВ: Описова частина Короткий зміст вимог заяви У грудні 2020 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 за допомогою системи "Електронний суд" подав заяву про перегляд за нововиявленими або виключними обставинами рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Старобогородчанська сільська рада об'єднаної територіальної громади Богородчанського району Івано-Франківської області, про встановлення земельного сервітуту. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2020 року заяву ОСОБА_3 про перегляд за нововиявленими або виключними обставинами рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 31 липня 2019 року у справі №338/158/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Старобогородчанська сільська рада об'єднаної територіальної громади Богородчанського району Івано-Франківської області, про встановлення земельного сервітуту, повернуто заявникові. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху і надано строк для усунення недоліків, зазначених в мотивувальній частині ухвали, який не може перевищувати десяти днів з дня її отримання. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 січня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового збору, продовжено ОСОБА_2 строк для усунення недоліків апеляційної скарги, встановлений ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 січня 2021 року, який не може перевищувати десяти днів з дня її отримання. Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 29 грудня 2020 року визнано неподаною та повернуто. Визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи її заявнику, суд апеляційної інстанції виходив із того, що заявник не усунув недоліки апеляційної скарги, а саме: не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 454,00 грн. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів У лютому 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду про повернення його апеляційної скарги, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги, не врахувавши його майновий стан. Доводи інших учасників справи 04 березня 2021 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому позивач просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача та залишити ухвалу суду апеляційної інстанції без змін. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. 03 березня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених положеннями законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань. Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 356 ЦПК України. Згідно з частиною четвертою статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються, в тому числі, документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, яка у свою чергу регулює питання залишення позовної заяви без руху, повернення заяви. Відповідно до положень частини 3 статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Згідно з частиною шостою статті 357 ЦПК України, питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" та частини першої та третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. З аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може...", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 січня 2021 року у справі №0940/2276/18 (провадження №11-336апп20) Разом із тим, Верховний Суд зауважує, що єдиною підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати фізичної особи є врахування судом її майнового стану. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Визначеннясудом майнового станусторони єоціночним ізалежить віддоказів, якимиобґрунтовується рівеньїї майновогостану. У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції. Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору. Відповідно до підпункту 9 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду апеляційної скарги на ухвалу суду фізичною особою ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (454,00 грн). ОСОБА_2 у поданих до апеляційного суду клопотаннях про звільнення від сплати судового збору посилався на тяжкий матеріальний стан, відсутність можливості сплатити судовий збір, а також на те, що розмір судового збору перевищує 5% його річного доходу за попередній рік. Суд апеляційної інстанції, перевіряючи правові підстави можливості звільнення від сплати судового збору, зазначив, що ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували неможливість сплати судового збору у встановлених законодавством порядку та розмірі, а надані ним електронні відповіді на запит про відомості з державного реєстру фізичних осіб-платників податків не містять інформації щодо його незадовільного майнового стану. При цьому, апеляційний суд вказав, що будь-яких інших доказів на підтвердження незадовільного майнового стану (розміру реального доходу, наявності заробітної плати, прибутку, рухомого /нерухомого майна тощо), що могли слугувати підставою для звільнення від сплати судового збору, апелянтом також не надано. Враховуючи те, що ОСОБА_2 не виконав вимоги ухвали апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху, апеляційний суддійшов обґрунтованого висновку про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги на підставі частини третьої статті 185 ЦПК України та частини другої статті 357 ЦПК України. Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, колегія суддів дійшла висновку, що такі не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права. Також колегія суддів враховує, що визнання неподаною та повернення апеляційної скарги ОСОБА_2 не є позбавленням його права доступу до суду у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки вказане не перешкоджає повторному зверненню заявника з апеляційною скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги (частина сьома статті 185 ЦПК України). Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, №303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. судді: Є. В. Коротенко В. С. Жданова А. Ю. Зайцев

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 19 лютого 2021 року м. Київ справа №643/12369/19 провадження №61-21685св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1, відповідачі: Акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний банк", державний реєстратор Комунального підприємства "Регістр Сервіс" Первомайської міської ради Харківської області Малишев Віталій Валерійович, розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2019 року у складі судді ДовготькоТ. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 01 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк" (далі - АТ "ПУМБ "), державного реєстратора Комунального підприємства "Регістр Сервіс" Первомайської міської ради Харківської області Малишева Віталія Валерійовича (далі - державний реєстратор) про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно та скасування запису про право власності. Водночас подав заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1. Заяву про забезпечення позову мотивував тим, що йому стало відомо, що 05 липня 2019 року державний реєстратор вніс запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого власником його квартири АДРЕСА_1 на підставі кредитного договору, договору іпотеки та додаткових угод до них став АТ "ПУМБ". Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також дії реєстратора вважає незаконними та неправомірними. Про факт перереєстрації права власності за банком йому стало відомо від стороннього чоловіка на ім'я ОСОБА_2, у зв'язку з чим вважає, що банк має намір відчужити квартиру на користь третіх осіб. Зазначав, що отримання ним листів від банку з пропозицією викупу житла та вимогою добровільно звільнити квартиру у випадку відмови від такої пропозиції свідчить про намір банку реалізувати це майно, оскільки право власності зараз зареєстровано саме за АТ "ПУМБ". Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2019 року, яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного суду від 01 листопада 2019 року, заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Заборонено відчуження квартири АДРЕСА_1, що належить на праві власності АТ "ПУМБ". В іншій частині заяви відмовлено. Задовольнивши заяву про забезпечення позову частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що предметом спору є спірна квартира та невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, якщо позов буде задоволено. Відчуження вказаного майна призведе до ускладнення захисту прав позивача, тому необхідним видом забезпечення позову буде заборона відчужувати майно його власником. Короткий зміст вимог касаційної скарги У листопаді 2019 року АТ "ПУМБ" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 листопада 2019 року, просило оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу для розгляду заяви про забезпечення позову з урахуванням вимог щодо зустрічного забезпечення до суду першої інстанції. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з порушенням норм процесуального права. Вимоги щодо заборони на вчинення дій з відчуження квартири позивач не заявляв, а тому суд першої інстанції при постановлені ухвали вийшов за межі поданого клопотання про накладення арешту на квартиру. ОСОБА_1 не надав суду доказів, які б свідчили про наявність ризику відчуження банком квартири. Задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки унормовано Законом України "Про іпотеку" і є законною юридичною дією, не свідчить про незаконне відчуження банком нерухомого майна. Суди не врахували обставини завдання збитків (упущеної вигоди) у зв'язку неможливістю продажу вказаної квартири, тому порушили пункт 6 частини першої статті 151 ЦПК України, оскільки в заяві про забезпечення позову немає пропозиції позивача щодо зустрічного забезпечення. Аргументи інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу не надходив. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали справи. У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду. Позиція Верховного Суду Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року). Касаційна скарга у цій справі подана у листопаді 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ. Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Верховний Суд виходить з того, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Суди встановили, що між сторонами існує спір щодо квартири АДРЕСА_1. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, або до набрання законної сили рішенням про відмову в позові. Оцінивши доводи касаційної скарги Верховний Суд зазначає таке. Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном. Верховний Суд зауважує, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним. Верховний Суд звертає увагу, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову. З урахуванням підстав та змісту позову, надавши оцінку відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, балансу інтересам сторін, суди дійшли обґрунтованого висновку про вжиття заходів забезпечення позову саме шляхом заборони відчуження квартири. Верховний Суд зазначає, що заборона на відчуження квартири, щодо якої між сторонами виник спір, не є позбавленням права власності АТ "ПУМБ". Відповідно до частин першої, другої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Згідно з частиною третьою статті 154 ЦПК України суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові. Вжиття заходів зустрічного забезпечення за ініціативою суду за відсутності заяви, є правом суду, а не обов'язком, тому безпідставними є доводи касаційної скарги в цій частині. Крім того, з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2019 року, яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16 березня 2020 року, у задоволенні клопотання АТ "ПУМБ" про зустрічне забезпечення позову відмовлено. Доводи касаційної скарги про відсутність доказів на підтвердження дійсного наміру відповідача відчужити квартиру не заслуговують на увагу, оскільки забезпечення позову у цьому спорі, який має майновий характер, спрямоване на виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Крім того, заходи забезпечення позову є тимчасовими і в разі вирішення між сторонами спору можуть бути скасовані судом. Доводи касаційної скарги, що суди порушили пункт 6 частини першої статті 151 ЦПК України, оскільки в заяві про забезпечення позову немає пропозиції позивача щодо зустрічного забезпечення, не є підставою для задоволення касаційної скарги та скасування ухвали суду. Порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення питання про права заявника у справі, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не ВСТАНОВИВ: Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового РІШЕННЯ: Перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, Верховний суддійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" залишити без задоволення. Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. судді: А. С. Олійник І. Ю. Гулейков В. В. Яремко

Свої вимоги обґрунтовував тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 17 серпня 2009 року він є власником Ѕ частини об'єкта нерухомого майна, реєстраційний номер: 18047921212, - майстерні з допоміжними будівлями загальною площею 65,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Право власності зареєстроване 15 лютого 2013 року. 19 грудня 2016 року Виноградівським РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області було проведено аукціон із продажу вказаного нерухомого майна. Зазначав, що він не є боржником за жодним виконавчим провадженням. На час проведення торгів право власності на реалізоване майно було зареєстроване за ним понад три роки. Торги здійснювалися з метою реалізації майна попереднього власника - ОСОБА_3. Посилаючись на те, що проведеними торгами порушено його право власності, гарантоване Конституцією України, просив позов задовольнити. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 20 листопада 2019 року позов задоволено. Визнано недійсними електронні торги, проведені з реалізації арештованого нерухомого майна - будівлі майстерні з допоміжними спорудами загальною площею 65,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, лот №185456, результати яких оформлені протоколом від 19 грудня 2016 року №221451. Скасовано акт про проведені електронні торги з виконавчого провадження від 15 березня 2017 року №51562540. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Суд першої інстанції виходив із того, що порядок реалізації (відчуження) майна на електронних торгах порушено, передання на примусову реалізацію майна, що не належить боржнику, суперечить закону та грубо порушує принцип непорушності права власності, звернення стягнення на майно, що перебувало у спільній частковій власності, відбулося без дотримання встановленого статтею 366 ЦК України порядку. Також суд зазначив, що на стадії виявлення майна боржника, перевірки належності майна боржнику на праві власності, та накладення на майно арешту з метою забезпечення виконання виконавчих документів посадовими особами органу державної виконавчої служби була допущена помилка, що є додатковою правовою підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Закарпатського апеляційного суду від 02 червня 2020 року рішення Виноградівського районного суду від 20 листопада 2019 року скасовано в частині, що стосується реалізації Ѕ частини арештованого нерухомого майна, - будівлі майстерні з допоміжними спорудами загальною площею 65,9 кв. м, яка розташована на АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_1. Апеляційний суддійшов висновку про порушення прав та законних інтересів позивача, який є власником Ѕ частини спірного майна, яке було продано на електронних торгах, і останній не є боржником у виконавчому провадженні. Відтак у Виноградівського РВ ДВС не було жодних законних підстав для накладення арешту на спірне майно в цілій частині, а у Державного підприємства "СЕТАМ" (далі - ДП "СЕТАМ") - підстав для реалізації нерухомого майна в тій частині, яка не належала боржнику. Короткий зміст вимог касаційної скарги У липні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стасюк Ю. П. подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права, а саме: статті 366 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі №554/14897/15-ц. Крім того, відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, застосування способу захисту права шляхом скасування торгів у частині їх предмета, що по суті є зміною предмета правочину в судовому порядку. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні позову. Державний виконавець, здійснюючи пошук майна боржника, отримав відомості про те, що боржник є власником спірної будівлі. Скасування торгів у частині по своїй суті є зміною предмета правочину в судовому порядку. Відзив/заперечення на касаційну скаргу ТОВ "Золотий колосок ЛТД" та ДП "СЕТАМ" подали відзив, у яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, яке ухвалене додержанням норм матеріального та процесуального права. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано з Виноградівського районного суду Закарпатської області цивільну справу №299/731/19 за позовом ОСОБА_1 до Виноградівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий колосок ЛТД", третя особа - ДП "СЕТАМ", про визнання недійсним електронних торгів і скасування акту про проведенні електронні торги. Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року справу №299/731/19 призначено до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником Ѕ частки у праві власності на об'єкт нерухомого майна - майстерні з допоміжними будівлями загальною площею 65,9 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 17 серпня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Лапчак Г. І. і зареєстрованого у Державному реєстрі правочинів 27 вересня 2012 року. Право спільної часткової власності позивача (1/2 частка) зареєстровано у Державному реєстрі прав на нерухоме майно 15 лютого 2013 року за №292398.10 вересня 2013 року державний виконавець Гульпа І. І. у виконавчому провадженні №39722279 виніс постанову про арешт майна, належного ОСОБА_3, та 22 квітня 2016 року склав акт опису і арешту майна, до складу якого також увійшла будівля майстерні з допоміжними спорудами загальною площею 65,9 кв. м, розташована на АДРЕСА_1.25 листопада 2016 року державний виконавець звернувся до Закарпатської філії ДП "СЕТАМ" із заявою про реалізацію арештованого нерухомого майна боржника ОСОБА_3 - будівлі майстерні з допоміжними спорудами (будівлями) літ. "В", за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 65,9 кв. м. 19 грудня 2016 року відбулися електронні торги, організатором яких виступив ДП "СЕТАМ", на які виставлено лот №185456 - будівля майстерні з допоміжними спорудами літ. "В " загальною площею 65,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1. Продавець - Виноградівський РВ ДВС ГТУЮ в Закарпатській області. Переможцем електронних торгів визнано ТОВ "Золотий колосок ЛТД" Лот №185456 виставлено ДП "СЕТАМ" на електронні торги за заявою Виноградівського РВ ДВС про реалізацію арештованого майна від 25 листопада 2016 року, згідно з якою майно боржника арештоване в рамках зведеного виконавчого провадження №52834067, де боржником є ОСОБА_3. Арешт на майно боржника ОСОБА_3 накладено постановами державного виконавця від 10 вересня 2013 року та 10 квітня 2015 року. Належність лота №185456 боржнику ОСОБА_3 визначена державним виконавцем на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 07 липня 2009 року Виноградівською міською радою на підставі рішення виконкому Виноградівської міської ради від 24 червня 2009 року №211. За результатами проведення електронних торгів 15 березня 2017 року державний виконавець Виноградівського РВ ДВС Гульпа І. І. склав акт, за змістом якого електронні торги з реалізації лота №185456 відбулися із дотриманням вимог Закону України "Про виконавче провадження". Також установлено, що 29 березня 2019 року постановою про перевірку виконавчого провадження начальника Виноградівського РВ ДВС Феделеш В. І., за наслідками перевірки зведеного виконавчого провадження АСВП №52834067, скасовано акт про проведені прилюдні торги від 15 березня 2017 року, складений на підставі протоколу проведення прилюдних торгів від 19 грудня 2016 року за №221451 організатором торгів ДП "СЕТАМ", у Ѕ частині майстерні з допоміжними спорудами площею 65,9 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві спільної часткової власності громадянину Чехії ОСОБА_1. Скасовано акт опису й арешту майна від 22 квітня 2016 року, постанову про призначення експерта, заяву на реалізацію арештованого майна від 25 листопада 2016 року в Ѕ його частині. За результатами перевірки начальник Виноградівського РВ ДВС зазначив, що в процесі виконання судових рішень про стягнення заборгованостей із ОСОБА_3 допущено порушення порядку накладення арешту на майно, оскільки частка у праві власності на це майно належить ОСОБА_1. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України). Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Стасюка Ю. П. є посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права, а саме: статті 366 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі №554/14897/15-ц; відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, застосування способу захисту права шляхом скасування торгів у частині їх предмету, що по суті є зміною предмету правочину в судовому порядку. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Позиція Верховного Суду Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту порушених цивільних прав, серед яких, зокрема, передбачено й припинення дій, що порушують право. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20) вказано, що відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Разом із тим, частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пунктах 61 - 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі №910/856/17 (провадження №12-128гс18) зазначено, що набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. Ухвалюючи судове рішення у справі про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами проведення електронних торгів, порушеної за позовом учасника електронних торгів, в якості відповідачів мають залучатись всі сторони правочину - державна виконавча служба, організатор електронних торгів і переможець таких торгів. Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18) зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред'явив позов до Виноградівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Закарпатській області. Натомість ДП "Сетам", яке є організатором оспорюваних торгів, залучене до участі у справі як третя особа. Позивач клопотань про залучення до участі у справі ДП "Сетам" як співвідповідача не заявляв, а тому, за таких обставин, відсутні підстави для задоволення позову внаслідок неналежного складу відповідачів. Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб'єктного складу її учасників. Верховний Суд у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі №761/23904/19, від 16 червня 2021 року у справі №264/4263/18 (провадження №61-12632св20) зазначив, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, порушив вимоги цивільного процесуального закону, не з'ясував коло належних відповідачів, відповідно до цивільного процесуального закону, не вирішив питання про залучення усіх суб'єктів, які мають відповідати за позовом у межах заявлених позовних вимог, як відповідачі. Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З урахуванням того, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, колегія суддів вважає на необхідне оскаржені судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову у позові з огляду на незалучення до участі в справі належних відповідачів. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій постановлені без додержання норм процесуального права. За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у позові. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стасюка Юрія Павловича задовольнити. Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 20 листопада 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 02 червня 2020 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виноградівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий колосок ЛТД", третя особа - Державне підприємство "СЕТАМ", про визнання недійсним електронних торгів і скасування акту про проведенні електронні торги відмовити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун

ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 22 вересня 2021 року м. Київ справа №609/759/15-ц провадження №61-18224св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого -Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_2, відповідачі: Шумська міська рада Тернопільської області, ОСОБА_3, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області, Шумське районне управління юстиції в Тернопільській області, розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Щавурської Н. Б., Міщія О. Я., Шевчук Г. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шумської міської ради Тернопільської області (далі - Шумська міська рада), ОСОБА_3 про скасування рішення міської ради. На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що рішенням п'ятдесят восьмої сесії Шумської міської ради шостого скликання від 07 липня 2015 року №1671 відповідачу ОСОБА_3 передано безоплатно у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 6125810100:01:002:0137, площею 0,10 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Частина земельної ділянки, наданої ОСОБА_3, накладається на земельну ділянку, яка перебуває у його власності, та на якій ним побудовано господарські споруди. Таким чином, на думку позивача, рішенням п'ятдесят восьмої сесії Шумської міської ради шостого скликання від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3" порушено його права як власника земельної ділянки. У вересні 2015 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив скасувати державну реєстрацію речового права ОСОБА _3 на нерухоме майно - земельну ділянку. У зв'язку зі збільшенням позовних вимог просив залучити як співвідповідачів відділ Держземагенства в Шумському районі Тернопільської області та реєстраційну службу Шумського районного управління юстиції в Тернопільській області. У листопаді 2015 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2, звернулась до суду з позовом до ОСОБА _3, Шумської міської ради, відділу Держземагенства у Шумському районі Тернопільської області (далі - відділ Держземагенства у Шумському районі), реєстраційної служби Шумського районного управління юстиції Тернопільської області про скасування рішення міської ради, скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно та про скасування кадастрового номера земельної ділянки. На обґрунтування своїх вимог вказувала, що належна їй земельна ділянка розташована поруч із земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА _3. Земельна ділянка ОСОБА_3 накладається на її земельну ділянку, що підтверджується листом відділу Держземагенства у Шумському районі від 06 серпня 2015 року №19-1918-0.62-1773/2-15. Таким чином, рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3, на переконання третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, порушує права не лише ОСОБА_1, а також і її права. 17 серпня 2015 року відділ Держземагенства у Шумському районі надав їй інформацію про те, що на даний час особою, яка здійснює повноваження державного кадастрового реєстратора, вживаються заходи для виправлення технічної помилки, допущеної у відомостях Державного земельного кадастру. Зі змісту листа відділу Держземагенства у Шумському районі від 04 листопада 2015 року №19-1918-0.9-108/15-15 ОСОБА_2 дізналась, що усунення помилки державним кадастровим реєстратором так і не проводилось, у зв'язку із чим порушено її право власності на земельну ділянку. У жовтні 2017 року позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 подали спільну заяву про уточнення позовних вимог, в якій просили: визнати незаконним та скасувати рішення сесії Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3"; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 6125810100:01:002:0137, площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1; скасувати у Поземельній книзі запис про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 6125810100:01:002:0137, площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована на АДРЕСА_1; стягнути з відповідачів судові витрати, понесені на оплату судового збору та проведення земельно-технічної експертизи. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Лановецького районного суду Тернопільськоїобласті від 11 грудня 2017 року позови ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано рішення п'ятдесят восьмої сесії Шумської міської ради шостого скликання від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3". У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги та скасовуючи рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671, суддійшов висновку, що вказане рішення порушує права позивача та третьої особи, оскільки ним надано у власність відповідача частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку ОСОБА_2 (площа накладення 15 кв. м), а також накладається на 1/2 частину криниці, яка входить до складу належних ОСОБА_1 господарських споруд. Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що для скасування державної реєстрації прав потрібно скасувати рішення державного реєстратора, на підставі якого проводилась реєстрація права власності, проте такої вимоги позивач та третя особа не заявляли, як і не оскаржували свідоцтво про право власності за землю відповідача. Щодо відмови у задоволенні вимоги про скасування кадастрового номера суд першої інстанції зазначив, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Позовна вимога про скасування запису в Поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки задоволенню не підлягає, оскільки вона є похідною вимогою від вимог про скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно та скасування кадастрового номера земельної ділянки, у задоволенні яких відмовлено. Додатковим рішенням Лановецького районного суду Тернопільськоїобласті від 15 січня 2018 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Стягнуто із ОСОБА_3: на користь ОСОБА_2 2 023,20 грн сплачених судових витрат за проведення судової земельно-технічної експертизи від 31 липня 2017 року №1047/16-22 та 243,00 грн судового збору; на користь ОСОБА_1 1 500,00 грн сплачених судових витрат за проведення судової земельно-технічної від 31 липня 2017 року експертизи №1047/16-22; Стягнуто із Шумської міської ради на користь ОСОБА_2 243,00 грн сплаченого судового збору. Додаткове рішення мотивовано тим, що резолютивна частина рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 11 грудня 2017 року не містить висновків суду з приводу розподілу судових витрат, тому на підставі статті 141 ЦПК України суд вирішив питання щодо їх розподілу. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 12 квітня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 11 грудня 2017 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано. Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_2 про скасування рішення п'ятдесят восьмої сесії Шумської міської ради шостого скликання від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3" відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що порушення прав ОСОБА _1 та ОСОБА_2 внаслідок прийняття оскаржуваного ними рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3" не встановлено, тому відсутні підстави для його скасування і задоволення інших позовних вимог, які є похідними від вимоги про скасування зазначеного рішення міської ради. Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 23 квітня 2018 року виправлено описки у постанові Апеляційного суду Тернопільської області від 12 квітня 2018 року, а саме постановлено вважати правильною дату прийняття постанови "13 квітня 2018 року", та вважати написаним у сьомому абзаці резолютивної частини "Повний текст постанови складено 18 квітня 2018 року". Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 30 липня 2018 року додаткове рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 15 січня 2018 року скасовано. Зобов'язано Головне управління державної казначейської служби України у Тернопільській області повернути ОСОБА_3 судовий збір в сумі 1 039,20 грн, сплачений на р/рахунок 34315206080008, отримувач УК у м. Тернополі, код отримувача 37977726, банк отримувача 899998, згідно з квитанцією від 06 липня 2018 року №26. Квитанцію від 06 липня 2018 року №26 на суму 1 039,20 грн направлено ОСОБА_3. Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції Постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 13 квітня 2018 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3" скасовано. Постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 30 липня 2018 року скасовано. Справу в частині вирішення позовних вимог про скасування рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3" та стягнення судових витрат направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 13 квітня 2018 року залишено без змін. Касаційній суд вказав, що у 2003 році була проведена державна реєстрація житлового будинку ОСОБА_1, на підставі якої він отримав свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння, яке видане Шумською міською радою на підставі рішення виконкому міської ради від 25 вересня 2003 року №293. У свідоцтві зазначено, що домоволодіння складається в цілому з жилого будинку. В реєстраційному написі на документі про право власності зазначено, що домоволодіння складається з житлового будинку з господарськими будівлями, проте не конкретизовано, які саме господарські будівлі. Разом з цим судом не враховано, що у технічному паспорті від 25 вересня 2003 року міститься запис про належність ОСОБА_1 криниці, який є документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики. А факт реєстрації криниці як складової частини об'єкта нерухомого майна - домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 здійснено позивачем 01 серпня 2015 року. Крім того, відповідно до висновку земельно-технічної експертизи від 31 липня 2017 року №1047/16-22 згідно з техпаспортом на житловий будинок ОСОБА_3, криниця не числиться серед переліку нерухомого майна відповідача. Також ні суд першої, ні апеляційної інстанцій не звернули уваги, що предметом дослідження земельно-технічної експертизи від 31 липня 2017 року №1047/16-22 була, серед інших, земельна ділянка з кадастровим номером 6125810100:01:002:0110, на якій відповідно до питання п'ятого експертизи розташована криниця ОСОБА_1. Проте, державний акт про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 6125810100:01:002:0110 скасовано рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2013 року. Апеляційний суд вказаній обставині не надав оцінки, та відповідно не встановив відповідність висновку земельно-технічної експертизи від 31 липня 2017 року №1047/16-22 вимогам зазначеним в статті 102 ЦПК України в частині вирішення питання кому належить земельна ділянка, на якій розташована криниця ОСОБА_1, та на якій правовій підставі. Зі змісту цього висновку (по другому питанню) вбачається, що надана ОСОБА _3 згідно з рішенням Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 земельна ділянка з кадастровим номером 6125810100:01:002:0137 накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 6125810100:01:002:0108, яка належить ОСОБА_2 відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 24 жовтня 2012 року серії ЯМ №957599. Площа накладання становить 15 кв. м. Причиною виникнення даного накладання слугує неточність у прив'язці до пунктів державної геодезичної мережі, тобто через допущену технічну помилку. Апеляційний суд, зазначивши, що ОСОБА_2 не довела порушення її права щодо користування земельною ділянкою, виходив з того, що накладення земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_2 площею 15 кв. м виникло не з вини ОСОБА_3 чи Шумської міської ради, яка затвердила проект землеустрою ОСОБА_3, а причина саме у документації ОСОБА_2, яка вправі самостійно, без звернення до суду, усунути це накладення, звернувшись із відповідною заявою до уповноважених органів щодо уточнення та усунення помилки у системі координат, яка допущена розробниками її технічної документації при виготовленні державного акту на право власності на земельну ділянку. Крім того, за зверненням 05 серпня 2015 року ОСОБА_2 до відділу Держземагенства у Шумському районі з питання накладення земельних ділянок з кадастровими номерами 6125810100:01:002:0137 (власником якої є ОСОБА_3) із земельною ділянкою з кадастровим номером 6125810100:01:002:0108 (власником якої є ОСОБА_2), їй було роз'яснено, що особою, яка здійснює повноваження кадастрового реєстратора, вживаються заходи для виправлення технічної помилки, допущеної у відомостях Державного земельного кадастру. Зокрема, ОСОБА_3 повідомлено про суть помилки та вказано можливі шляхи виправлення відповідно до статті 37 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №10. Проте, станом на 04 листопада 2015 року відповідно до відповіді відділу Держземагенства у Шумському районі від 04 листопада 2015 року №19-1918-0.9-108/15-15 від власника вказаної земельної ділянки таких заяв у відділ не надходило та зміни, відповідно, не вносились. Отже, суд апеляційної інстанції на вказані обставини уваги не звернув, не надав їм оцінки в сукупності з іншими доказами, та не спростував встановлений судом першої інстанції факт порушення прав ОСОБА _2. Таким чином, касаційний суддійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази в повному обсязі, належним чином не перевірив пояснення сторін, не встановив, в чому дійсно полягає порушення прав позивачів як власників земельних ділянок та чи відповідає обраний ними спосіб захисту суті і характеру їх порушеного права, тобто чи є він ефективним, тобто не виконав своїх обов'язків, визначених законом, щодо повного, всебічного й об'єктивного встановлення обставин справи, а тому дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову у частині позовних вимог про скасування рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3". Враховуючи, що постанова Апеляційного суду Тернопільської області від 13 квітня 2018 року підлягає скасуванню у частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3", відповідно підлягає скасуванню і постанова Апеляційного суду Тернопільської області від 30 липня 2018 року, якою вирішено питання про судові витрати сторін. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Постановою Тернопільського апеляційного суду від 06 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 11 грудня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3" скасовано та прийнято у цій частині нове рішення, яким у відповідній частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Апеляційний суд виходив з того, що належна на праві власності ОСОБА_3 земельна ділянка з кадастровим номером 6125810100:01:002:0137 накладається площею 15 кв. м на земельну ділянку з кадастровим номером 6125810100:01:002:0108, яка належить ОСОБА_2 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії від 24 жовтня 2012 року ЯМ №957599, причиною виникнення даного накладання є технічна помилка - неточність у прив'язці до пунктів державної геодезичної мережі. За умови неможливості відповідно до Закону України "Про державний земельний кадастр" державним кадастровим реєстратором самостійно без участі власника земельної ділянки (ОСОБА_3) усунути помилки в координатах поворотних, враховуючи те, що ОСОБА_3 24 липня 2015 року зареєстровано речове право на спірну земельну ділянку, апеляційний суддійшов висновку, що обраний ОСОБА_2 і ОСОБА_1 спосіб захисту порушеного права у вигляді скасування рішення Шумської міської ради про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки у власність без пред'явлення вимоги про припинення речового права на цю земельну ділянку, як це передбачено Законом України "Про державний земельний кадастр", не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, а тому не є ефективним у розумінні частини першої статті 2 ЦПК України, оскільки не спрямований на відновлення порушеного права позивачів (задоволення судом вимог позивача та третьої особи не призведе до поновлення їх прав). Правовим наслідком розгляду таких вимог позивача та третьої особи судом є відмова у їх задоволенні. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 в частині невідповідності обставинам справи висновку суду про передачу їй частини земельної ділянки позивачів разом з частиною об'єкта нерухомості, що нібито належить ОСОБА_1 та посиланням на те, що цей висновок зроблено без урахування встановлених судовими рішеннями в інших справах обставин, що не потребують додаткового доказування та без надання належної правової оцінки висновку експерта, апеляційний суд відхилив, як такі, що не вимагають надання судом апеляційної інстанції відповідної оцінки з урахуванням мотивів відмови у задоволенні вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_1. Крім того, апеляційний суд вказав, що відмова у задоволенні позовних вимог не позбавляє позивачів повторного звернення до суду за захистом порушеного права з вимогами, що відповідають змісту та характеру такого порушення, в той час як оцінка судом апеляційної інстанції висновку експерта чи інших доказів у цій справі, на які посилається відповідач ОСОБА_3, не є обов'язковою для врахування судом при наступному вирішенні вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_1, правом на звернення з якими вони наділені. Суд апеляційної інстанції вважав безпідставними твердження позивача та третьої особи в частині обрання ними належного способу захисту з посиланням на те, що рішення суду в даній справі про часткове задоволення позовних вимог матиме преюдиційне значення для вирішення іншого позову про скасування правовстановлюючих документів і державної реєстрації речового права ОСОБА_3 на земельну ділянку, з яким позивачі мають наміри звернутися до суду в подальшому, оскільки ці доводи суперечать встановленому частиною першою статті 2 ЦПК України завданню цивільного судочинства щодо вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Також, крім іншого, підставою для часткового скасування постанови суду апеляційної інстанції від 13 квітня 2018 року в цій справі та направлення її на новий апеляційний розгляд в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671, касаційний суд у постанові від 12 лютого 2020 року зазначив про невстановлення судом апеляційної інстанції відповідності обраного позивачами способу захисту суті і характеру їх порушеного права (його ефективність). Ці висновки Верховного Суду, з урахуванням частини п'ятої статті 411 ЦПК України є обов'язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Аргументи учасників справи У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА _1 та ОСОБА_2, у якій вони, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 листопада 2020 року, а рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 11 грудня 2017 року в частині скасування рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3" залишити в силі. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суддійшов помилкового висновку про обрання позивачем та третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, неправильного способу захисту їх порушених прав та інтересів. Апеляційний суд допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону. Висновок апеляційного суду щодо обрання позивачем та третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, неправильного способу захисту їх порушених прав суперечить висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду: не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у цій справі; не застосував до спірних правовідносин норми права, якими вони регулюються; допустив неправильне тлумачення норм статей 16 ЦК України і частини другої статті 152 ЗК України; не спростував висновки суду першої інстанції про порушення прав та інтересів ОСОБА_1 та ОСОБА_2; не надав оцінки доводам позивача та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. У січні 2021 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін. Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що доводи касаційної скарги є безпідставними, спростовуються матеріалами справи. Позивачі у своїй касаційній скарзі неправильно тлумачать зміст норм Конституції України, ЦПК України, ЦК України, ЗК України та відповідні висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду. Посилання позивачів на висновок земельно-технічної експертизи, що її земельна ділянка з кадастровим номером 6125810100:01:002:0137 накладається площею 15 кв. м на земельну ділянку з кадастровим номером 6125810100:01:002:0108, яка належить ОСОБА_2 є необґрунтованим, оскільки причиною такого накладення є неточність у прив'язці до пунктів державної геодезичної мережі (допущена технічна помилка). Норми Закону України "Про державний земельний кадастр" визначають компетенцію уповноважених осіб, підстави скасування державної реєстрації земельної ділянки та порядок виправлення у Державному земельному кадастрі допущених помилок. Таким чином, на думку ОСОБА_3, позивачі обрали неправильний спосіб захисту порушеного права у вигляді скасування рішення Шумської міської ради про передачу ОСОБА_3 земельної ділянку у власність без пред'явлення вимоги про припинення речового права на цю земельну ділянку. Вимоги позивачів не відповідають змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричинених цим порушенням, тому обраний спосіб захисту не є ефективним у розумінні частини першої статті 2 ЦПК України, оскільки не спрямований на відновлення порушеного права позивачів. Апеляційний суддійшов правильного висновку про безпідставність твердження позивачів у частині обрання ними належного способу захисту з посиланням на те, що рішення суду в цій справі про часткове задоволення позовних вимог матиме преюдиційне значення для вирішення іншого позову про скасування правовстановлюючих документів і державної реєстрації речового права ОСОБА_3 на земельну ділянку, з яким вони мають намір звернутись до суду. Такі твердження суперечать частині першій статті 2 ЦПК України. Крім того, Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року прийнятій у цій справі, як на одну з підстав для часткового скасування постанови суду апеляційної інстанції від 13 квітня 2018 року та її направлення на новий апеляційний розгляд в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671, вказав на не встановлення судом апеляційної інстанції відповідності обраного позивачами способу захисту суті і характеру їх порушеного права. Зазначені висновки касаційного суду відповідно до частини п'ятої статті 411 ЦПК України є обов'язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від 23 грудня 2020 року вказано, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема в ній зазначено про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та вказано, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №923/466/17 (провадження №12-89гс18), від 19 червня 2018 року у справі №916/1979/13 (провадження №12-62гс18) та від 19 березня 2019 року у справі №906/920/16 (провадження №12-215гс18). Фактичні ОБСТАВИНИ СПРАВИ: ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: на АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на домоволодіння, виданим Шумською міською радою 25 вересня 2003 року. Відомості про право власності ОСОБА_1 на зазначений житловий будинок з господарськими будівлями внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, що підтверджується витягом із вказаного реєстру від 06 серпня 2015 року. Серед об'єктів, що належать до складу будинковолодіння ОСОБА_1, в тому числі, значиться криниця. Рішенням Шумської міської ради від 29 червня 2004 року №2 ОСОБА_1 передано безкоштовно у власність земельну ділянку загальною площею 0,07 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка рішенням від 22 квітня 1983 року виділялась йому у безстрокове користування для будівництва житлового будинку і господарських будівель, ширина ділянки 20 м, довжина - 35 м. Рішенням Шумської міської ради від 26 травня 2011 року внесено зміни до рішення 2004 року та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування будинку площею 0,10 га, на підставі якого він у 2012 році отримав державний акт на земельну ділянку з кадастровим номером 6125810100:01:002:0110. ОСОБА_1 також є власником земельної ділянки площею 0,0700 га з кадастровим номером 6125810100:01:002:0109 для ведення особистого селянського господарства, наданої йому рішенням Шумської міської ради від 07 жовтня 2011 року №370, на підставі якого 03 жовтня 2012 року видано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯМ №861377. Згідно опису меж у державному акті, ця земельна ділянка межує із земельною ділянкою ОСОБА_3 (від точки Г до точки А). ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0280 га з кадастровим номером 6125810100:01:002:0108 для ведення особистого селянського господарства, яка надана їй рішенням сесії Шумської міської ради від 21 вересня 2012 року №669, на підставі якого 23 жовтня 2012 року їй видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №957599. Згідно з описом меж у державному акті, зазначена земельна ділянка межує із земельною ділянкою ОСОБА_3 (від точки Г до точки А). ОСОБА_3 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право особистої власності на домоволодіння від 28 грудня 2000 року. Також ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0700 га з кадастровим номером 6125810100:01:002:0131 для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_3, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 30 жовтня 2014 року. Рішенням Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення 24 липня 2015 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 6125810100:01:002:0137, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за вказаною адресою. Тривалий час між сторонами справи тривають спори щодо земельних ділянок як позивача, так і відповідача, їх площ та меж, які неодноразово були предметом розгляду у судах. 05 серпня 2015 року ОСОБА_2 зверталася до відділу Держземагенства у Шумському районі щодо питання накладення земельної ділянки з кадастровим номером 6125810100:01:002:0137, власником якої є ОСОБА_3, на її земельну ділянку з кадастровим номером 6125810100:01:002:0108, з приводу чого їй письмового було роз'яснено, що особою, яка здійснює повноваження кадастрового реєстратора, вживаються заходи для виправлення технічної помилки, допущеної у відомостях Державного земельного кадастру. Зокрема, про суть помилки можливі шляхи виправлення такої відповідно до статті 37 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №10 було повідомлено ОСОБА_3 ОСОБА_3 з заявою про внесення виправлених відомостей до Державного земельного кадастру з метою усунення помилки у координатах поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером 6125810100:01:002:0137, власником якої вона є, до державного кадастрового реєстратора відділу Держгеокадастру у Шумському районі не зверталася, що підтверджується відповідним листом від 04 листопада 2015 року, отриманим ОСОБА_2 з приводу її повторного звернення від 22 жовтня 2015 року. Згідно з висновком земельно-технічної експертизи від 31 липня 2017 року №1047/16-22 (по другому питанню) земельні ділянки з кадастровими номерами 6125810100:01:002:0108 (власник ОСОБА_2) та 6125810100:01:002:0137 (власник ОСОБА_3) накладаються. Площа накладення становить 15 кв. м, а причиною виникнення накладення є неточність у прив'язці до пунктів державної геодезичної мережі, тобто через допущену технічну помилку. Крім цього, земельна ділянка із кадастровим номером 6125810100:01:002:0137 (власник ОСОБА_3) проходить по створу на середині криниці, однак відповідно до техпаспорта на житловий будинок та витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41878316, криниця належить до складу об'єктів нерухомого майна, яким вправі користуватися ОСОБА_1. Фактично криниця знаходиться на межі. Під час апеляційного розгляду справи також встановлено, що реєстрація речового права на земельну ділянку відповідача ОСОБА_3 з кадастровим номером 6125810100:01:002:0137 площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд проведена 24 липня 2015 року. Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2013 року, яке у цій частині не було змінено та набрало законної сили, державний акт від 03 жовтня 2012 року серії ЯМ №861377 про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6125810100:01:002:0110 скасовано. Не зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_3 не визнає право власності позивача ОСОБА_1 на криницю, нею не оскаржено правовстановлюючі документи позивача на будинковолодіння та державна реєстрація речового права на будинковолодіння, де серед об'єктів права власності вказана криниця, чи дії державного реєстратора, яким криницю внесено до переліку об'єктів, що входять до складу домоволодіння саме позивача ОСОБА_1. Позиція Верховного Суду Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування рішення Шумської міської ради від 07 липня 2015 року №1671 "Про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_3", дійшов висновку, що обраний ними спосіб захисту порушеного права у вигляді скасування рішення міської ради про передачу земельної ділянки у власність без пред'явлення вимоги про припинення речового права на цю земельну ділянку, як це передбачено Законом України "Про державний земельний кадастр", не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, а тому не є ефективним у розумінні частини першої статті 2 ЦПК України, оскільки не спрямований на відновлення порушеного права позивачів (задоволення судом вимог позивача та третьої особи не призведе до поновлення їх прав). З таким висновком апеляційного суду колегія суддів не погоджується. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Відповідно до частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі №640/12437/16-ц (провадження №61-13037св20) вказано, що "цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим". Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, помилково вважаючи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обрали неефективний спосіб захисту порушених прав та інтересів, фактично не переглянув рішення суду першої інстанції в оскарженій частині по суті, не перевірив висновків суду першої інстанції щодо встановлених ним порушень прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскарженим рішенням органу місцевого самоврядування. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України). З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі №640/12437/16-ц (провадження №61-13037св20), колегія суддів вважає, що оскаржене судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково. Постанову Тернопільського апеляційного суду від 06 листопада 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Тернопільського апеляційного суду від 06 листопада 2020 року втрачає законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат судді: Н. О. Антоненко І. О. Дундар М. М. Русинчук М. Ю. Тітов

Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у АТ "Укрзалізниця" відсутні належним чином оформлені документи на земельну ділянку, які б посвідчували право користування, а План смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці 1962 року, на який посилається позивач, не є правовстановлюючим документом на земельну ділянку. При цьому такий план є лише одним із документів містобудівної документації, який виготовлявся з метою вчинення подальших дій для належного оформлення землекористування, а також цей план не був затверджений у встановленому порядку, план не містить умовного позначення ширини смуги відведення залізниці, а містить лише умовне позначення "Межа смуги відведення", без позначення відстані та одиниці виміру відстані, що спростовує твердження позивача про те, що ширина смуги відведення становить 20 метрів. Що стосується копій податкових декларацій з плати за землю АТ "Укрзалізниця", то суд першої інстанції звернув увагу на те, що не встановлено, в яких саме межах знаходиться земельна ділянка загальною площею 41,00 га та чи вона включає в себе спірну земельну ділянку. Суд першої інстанції також критично оцінив акт обстеження земельної ділянки. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Львівського апеляційного суду від 31 травня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" залишено без задоволення, рішення Жовківського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2020 року залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем доведено право постійного користування земельною ділянкою згідно розробленої Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 41,3104 га під існуючими об'єктами залізничного транспорту за напрямком "Рудно-Підбірці" від 11 км + 115 м до 15 км + 550 м та від 16 км +100 м до 17 км+200 м в адміністративних межах Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області. За таких обставин, АТ "Укрзалізниця" є належним користувачем земель відведення, які фактично відносяться до земель державної власності. Разом з тим, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо неможливості встановити те, що земельна ділянка відповідача перетинається з земельною ділянкою позивача, оскільки земельна ділянка АТ "Укрзалізниця" не сформована, при цьому технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки площею 41,3104 га під існуючими об'єктами залізничного транспорту за напрямком "Рудно-Підбірці" від 11 км + 115 м до 15 км + 550 м та від 16 км +100 м до 17 км+200 м в адміністративних межах с Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області, є лише одним із етапів, необхідних у ході інвентаризації та формування земельної ділянки залізниці. Крім того, апеляційним судом враховано, що фактично, на момент будівництва залізниці вказана земельна ділянка перебувала в користуванні та була закріплена за домогосподарством по АДРЕСА_1. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 26 жовтня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 травня 2021 року. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №466/1058/15-ц, провадження №61-23268св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні позову АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця", суди попередніх інстанцій не врахували, що користування спірною земельною ділянкою товариство здійснює відповідно до Плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці, розробленого проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році. На момент побудови залізничної колії у 1958 році реєстрація права на земельні ділянки законодавством не вимагалася. Суди не взяли до уваги, що залізницею подано технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок площею 41,3104 га Державному територіально-галузевому об'єднанню "Львівська залізниця" під існуючими об'єктами залізничного транспорту за напрямком "Рудно- Підбірці" від 11 км + 115 м до 15 км + 550 м та від 16 км +100 м до 17 км + 200 м в адміністративних межах Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області, як доказ, адже у Схемі "накладки" земельної ділянки ОСОБА_2 (ОСОБА_1) на землі Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" на ділянці "Рудно - Підбірці", яка є її складовою, встановлено та позначено перетин з земельною ділянкою ОСОБА_1, площа якого становить 0,0432 га. Дана технічна документація та схема накладок, як складова технічної документації, виготовлена ліцензованою компанією КТ НВФ "Нові технології" та є належним, достатнім, допустимим та достовірним доказом. У жовтні 2021 року до суду надійшли пояснення третьої особи приватного нотаріуса Львівського районного нотаріального округу Химиці Г. І. щодо посвідчення договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки від 14 грудня 2017 року. Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням ХІІІ сесії VII Демократичного скликання №9 Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області від 14 жовтня 2017 року передано у приватну власність гр. ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0852 га. Право власності на земельну ділянку зареєстроване 15 листопада 2017 року за номером запису про право власності: 23447354, та реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна:1412134546227 згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 листопада 2017 року. 14 грудня 2017 року ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_1 отримала в дар земельну ділянку площею 0,0852 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1; цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки 4622782300:05:002:0048. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" посилався на те, що вказана земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці, належить до земель залізничного транспорту, перебуває в користуванні АТ "Укрзалізниця" та закріплена за регіональною філією "Львівська залізниця". Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 41,3104 Державному територіально-галузевому об'єднанню "Львівська залізниця" під існуючими об'єктами залізничного транспорту за напрямком Рудно-Підбірці від 11 км + 115 м до 15 км + 550 м та від 16 км +100 м до 17 км+200 м в адміністративних межах Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області для забезпечення функціонування залізничного транспорту в користуванні АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" перебуває земельна ділянка смуги відведення, зокрема в адміністративних межах Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області, в межах зазначених у цьому плані. Обґрунтовуючи підставність своїх вимог позивач, зокрема, покликався на:

"Позиція Верховного Суду Положенням частини другої ст(...TRUNCATED)

"ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 10 червня 2021 року м. Київ спр(...TRUNCATED)

"ПОСТАНОВА: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ: 15 квітня 2021 року м. Київ спр(...TRUNCATED)

"Короткий зміст позовних вимог У вересні 2019 року ОСОБА_(...TRUNCATED)

"Отже, серед підстав касаційного оскарження заявником (...TRUNCATED)