Unnamed: 0
int64 0
1.21k
| text
stringlengths 2
474
| labels
int64 0
2
|
|---|---|---|
0 | Михайло Коцюбинський. | 1 |
1 | Тіні забутих предків
Іван був дев'ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. | 1 |
2 | Двадцятою і останньою була Анничка. | 1 |
3 | Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері, чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі. | 0 |
4 | Не раз вона з ляком думала навіть, що то не од неї дитина. | 0 |
5 | Не "сокотилася" баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свічки - і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня. | 0 |
6 | Туго росла дитина, а все ж підростала, і не стямились навіть, як довелося шить їй штани. | 1 |
7 | Але так само була чудна. | 1 |
8 | Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить. | 2 |
9 | Гачі на йому спадають, а воно стоїть серед хати, заплющило очі, роззявило рота і верещить. | 0 |
10 | Тоді мати виймала люльку з зубів і, замахнувшись на нього, люто гукала:
- Ігі на тебе! | 0 |
11 | Ти, обмініннику. | 0 |
12 | Щез би у озеро та в тріски!…
І він щезав. | 0 |
13 | Котивсь зеленими царинками, маленький і білий, наче банька кульбаби, безстрашно забирався у темний ліс, де гаджуги кивали над ним галузками, як ведмідь лабами. | 1 |
14 | Звідси дивився на гори, близькі й далекі верхи, що голубіли на небі, на смерекові чорні ліси з їх синім диханням, на ясну зелень царинок, що, мов дзеркала, блищали в рамах дерев. | 2 |
15 | Під ним, в долині, кипів холодний Черемош. | 1 |
16 | По далеких горбах дрімали на сонці самотні оселі. | 1 |
17 | Були так тихо і сумно, чорні смереки безперестанку спускали сум свій в Черемош, а він ніс його долом й оповідав. | 0 |
18 | - Іва!… Мо-ой! | 1 |
19 | - гукали на Івана од хати, але він того не слухав, збирав малини, пукав з листочків, робив свистілку або пищав у травинку, намагаючись вдати голоси птахів та всі ті згуки, що чув у лісі. | 1 |
20 | Ледве помітний в лісовім зелі, збирав квітки і косичив ними свою кресаню (бриль), а утомившись, лягав десь під сіном, що сохло на остривах, і співали йому до сну та й будили його своїм дзвоном гірські потоки. | 1 |
21 | Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. | 2 |
22 | Він знав вже багато. | 2 |
23 | Умів знаходити помічне зілля - одален, матриган і підойму, розумів, про що канькає каня, з чого повстала зозуля, і коли оповідав про все те вдома, мати непевно позирала на нього: може, воно до нього говорить? | 1 |
24 | Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири. | 1 |
25 | Вище, по безводних далеких недеях, нявки розводять свої безконечні танки, а по скелях ховається щезник. | 0 |
26 | Міг би розказати і про русалок, що гарної днини виходять з води на берег, щоб співати пісень, вигадувать байки і молитви, про потопельників, які по заході сонця сушать бліде тіло своє на каменях в річці. | 0 |
27 | Всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або на маржину, щоб зробити їм шкоду. | 0 |
28 | Не раз, прокинувшись уночі, серед ворожої тиші, він тремтів, сповнений жахом. | 0 |
29 | Весь світ був як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна. | 2 |
30 | Тепер він вже мав обов'язки - його посилали пасти корови. | 1 |
31 | Гнав в ліс своїх жовтаню та голубаню, і коли вони потопали в хвилях лісових трав та молодих смеречок і вже звідти обзивались до нього, як з-під води, тужливим дзвоном своїх дзвінків, він сідав десь на узбіччі гори, виймав денцівку (сопілку) і вигравав немудрі пісні, яких навчився од старших. | 2 |
32 | Однак та музика не вдовольняла його. | 1 |
33 | З досадою кидав денцівку і слухав інших мелодій, що жили в ньому, неясні і невловимі. | 1 |
34 | Знизу підіймавсь до Івана і затоплював гори глухий гомін ріки, а в нього капав од часу до часу прозорий дзвін колокільця. | 1 |
35 | З-за галузки смереки виглядали зажурені гори, напоєні сумом тіней од хмар, що все стирали бліду усмішку царинок. | 0 |
36 | Гори щохвилини міняли свій настрій: коли сміялась царинка, хмурився ліс. | 1 |
37 | І як трудно було вдивитись в те рухливе обличчя гір, так трудно було дитині спіймати химерну мелодію пісні, що вилась, тріпала крильцями коло самого вуха і не давалась. | 1 |
38 | Одного разу він покинув свої корови і подряпавсь на самий грунь (верх). | 1 |
39 | Ледве помітною стежкою підіймавсь вище і вище, поміж густі зарослі блідої папороті, колючої ожини й малини. | 0 |
40 | Легко перескакував з камінця на камінчик, перелазив через повалені дерева, продирався крізь гіллячки кущів. | 2 |
41 | За ним підіймався з долини вічний шум річки, росли гори, і вже вставав на крайнебі блакитний привид Чорногори. | 1 |
42 | Довгі плакучі трави крили тепер боки гори, дзвінки корів обзивались, як далеке зітхання, все частіше попадалось велике каміння, що далі, на самім вершку, творило хаос поламаних скель, списаних лишаями, здушених у гадючих обіймах корінням смерек. | 0 |
43 | Під ногами в Івана кождий камінь вкривали рудаві мхи, грубі м'які, шовкові. | 1 |
44 | Теплі і ніжні, вони ховали у собі позолочену сонцем воду літніх дощів, м'яко вгинались і обіймали ногу, як пухова подушка. | 2 |
45 | Кучерява зелень гогозів і афин запустила своє коріння у глибінь моху, а зверху сипнула росою червоних та синіх ягід. | 1 |
46 | Тут Іван сів одпочити. | 1 |
47 | Ніжно дзвеніла над ним хвоя смерек, змішавшись з шумом ріки, сонце налляло злотом глибоку долину, зазеленило трави, десь курився синій димок од ватри, з-за Ігриця оксамитовим гулом котився грім. | 1 |
48 | Іван сидів і слухав, забувши зовсім, що має доглядати корови. | 1 |
49 | І ось раптом в сій дзвінкій тиші почув він тиху музику, яка так довго і невловимо вилась круг його вуха, що навіть справляла муку! | 0 |
50 | Застиглий і нерухомий, витягнув шию і з радісним напруженням ловив дивну мелодію пісні. | 2 |
51 | Так люди не грали, він принаймні ніколи не чув. | 1 |
52 | Але хто грав? | 1 |
53 | Навкруги була пустка, самотній ліс і не видно було живої душі. | 0 |
54 | Іван озирнувся назад, на скелі, - і скаменів. | 0 |
55 | На камені, верхи, сидів "той", щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру. | 2 |
56 | "Нема моїх кіз… Нема моїх кіз…" - розливалась жалем флояра. | 0 |
57 | Та ось ріжки піднялись вгору, щоки надулись і розплющились очі. | 1 |
58 | "Є мої кози… Є мої кози…" - заскакали радісно згуки, і Іван з жахом побачив, як, виткнувшись з-за галузок, затрясли головами бородаті цапи. | 1 |
59 | Він хтів тікати - й не міг. | 0 |
60 | Сидів прикутий на місці і німо кричав од холодного жаху, а коли врешті видобув голос, щезник звинувся і пропав раптом у скелі, а цапи обернулись в коріння дерев, повалених вітром. | 0 |
61 | Іван гнав тепер вниз, без тями, наосліп, рвав зрадливі обійми ожин, ламав сухі гіллячки, котився по слизьких мхах і з жахом чув, що за ним щось женеться. | 0 |
62 | Нарешті впав. | 1 |
63 | Скільки лежав, не пам'ятає. | 0 |
64 | Прийшовши до себе і вздрівши знайомі місця, він заспокоївся трохи. | 1 |
65 | Здивований, наслухав якийсь час. | 1 |
66 | Пісня, здавалось, бриніла вже в ньому. | 0 |
67 | Він вийняв денцівку. | 1 |
68 | Зразу йому не йшло, мелодія не давалась. | 1 |
69 | Починав грати спочатку, напружував пам'ять, ловив якісь згуки, і коли врешті знайшов, що віддавна шукав, що не давало йому спокою, і лісом поплила чудна, не відома ще пісня, радість вступила у його серце, залляла сонцем гори, ліс і траву, заклекотіла в потоках, підняла ноги в Івана, і він, пожбурнувши денцівку в траву та взявшись у боки, закрутився в танці. | 2 |
70 | Перебирав ногами, ставав легко на пальці, бив босими п'ятами в землю, щібав голубці, крутився і присідав. | 2 |
71 | "Є мої кози… Є мої кози…" - щось співало у ньому. | 1 |
72 | На сонячній плямі полянки, що закралась в похмуре царство смерек, скакав біленький хлопчик, немов метелик пурхав зі стебла на стеблину, а обидві корови - жовтаня і голубаня, просунувши голови межи галузки, привітно дивились на нього, жуючи жуйку, та зрідка дзвонили йому до танцю. | 0 |
73 | Так знайшов він у лісі те, чого шукав. | 1 |
74 | Вдома, в родині, Іван часто був свідком неспокою і горя. | 0 |
75 | За його пам'яті вже двічі коло їх хати трембітала трембіта, оповіщаючи горам і долам про смерть: раз, коли брата Олексу роздушило дерево в лісі, а вдруге, коли браччік Василь, файний веселий леЄінь, загинув у бійці з ворожим родом, посічений топірцями. | 0 |
76 | Се була стара ворожнеча між їхнім родом і родом Гутенюків. | 0 |
77 | Хоч всі в родині кипіли злістю й завзяттям на той диявольський рід, але ніхто не міг докладно розказати Іванові, звідки пішла ворожнеча. | 0 |
78 | Він теж горів бажанням помститись і хапавсь за татову бартку, важку ще для нього, готовий кинутись в бій. | 0 |
79 | То байка, що Іван був дев'ятнадцятий в батька, а Анничка двадцята. | 1 |
80 | Їхня родина була невелика: старині двоє та п'ятеро дітей. | 0 |
81 | Решта п'ятнадцять спочило на цвинтарі біля церковці. | 1 |
82 | Всі вони були богомільні, любили ходити до церкви, і особливо на храм. | 2 |
83 | Там можна побачитись було з далеким родом, що осівся по околишніх селах, та й траплялась нагода оддячить Гутенюкам за смерть Василеву та за ту кров, що не раз чюрила з Палійчуків. | 1 |
84 | Витягалось найкраще лудіння (одежа), нові крашениці, писані кептарі, череси і табівки, багато набивані цвяхом, дротяні запаски, черлені хустки шовкові і навіть пишна та білосніжна гугля, яку мати обережно несла на ціпку через плече. | 2 |
85 | Іван теж дістав нову кресаню і довгу дзьобню, що била його по ногах. | 1 |
86 | Сідлались коні, і суточками зеленим верхом ішов пишний похід та закосичував плай гейби червоним маком. | 2 |
87 | По горах, долами й верхами, тяглися святочно прибрані люди. | 1 |
88 | Зелена отава царинок розцвіталася раптом, вздовж Черемошу плив різнобарвний потік, а десь високо, на чорному запиналі смерекових лісів, жаром горів під ранішнім сонцем червоний дашок гуцульського парасоля. | 0 |
89 | Незабаром Іван побачив стрічу ворожих родів. | 0 |
90 | Вони вже вертали з храму, тато був трохи напитий. | 1 |
91 | Раптом на вузенькій дорозі, між скелею і Черемошем, зробився тиск. | 0 |
92 | Вози, кінні і піші, чоловіки й жінки - спинились і збились в купу. | 1 |
93 | В лютому Євалті, що звіявсь одразу, як вихор, невідомо од чого, заблищали залізні бартки та заскакали перед самим обличчям. | 0 |
94 | Як кремінь і криця, стялись роди- Гутенюки з Палійчуками, і перше ніж Іван встиг розібрати, про що їм йдеться, тато розмахнув бартку і вдарив плазом комусь по чолі, з якого бризнула кров, залляла лице, сорочку та пишний кептар. | 2 |
95 | Йойкнула челядь, кинулась одтягати. | 1 |
96 | а вже людина з лицем червоним, як його гачі, тяла барткою ворога в голову, і похитнувся Іванів тато, як підтята смерека. | 0 |
97 | Іван кинувся в бійку. | 0 |
98 | Не пам'ятав, що робить. | 1 |
99 | Щось підняло його. | 1 |
End of preview. Expand
in Dataset Viewer.
YAML Metadata
Warning:
empty or missing yaml metadata in repo card
(https://huggingface.co/docs/hub/datasets-cards)
This is a marked dataset for Ukrainian language. It consists of sentences marked 0, 1 or 2 for negative, neutral or positive mode respectively. The dataset is based on the classic text Shadows of Forgotten Ancestors written by Mykhailo Kotsiubynsky. The markup of the sentences was done automatically based on the lists of positive and negative words from the Sentiment Lexicons for All Major Languages project (Chen & Skiena, ACL 2014). These lists were checked and edited manually by me to exclude ambiguous and mistakenly included words.
- Downloads last month
- 4