Datasets:

lang-uk

/

uk150m

like 1

8907248973bac4163725c3097959963e9453fbf9

Люкселе (аеропорт) Аеропорт Люкселе () — регіональний аеропорт у місті Люкселе, північна Швеція. ==Авіалінії та напрямкиПасажирообіг Примітки ==

022c7e3bf98d1e384b231920dfa6e3aaeb3d96d5

Айша і Мохаммед «Айша та Мохаммед» - драматичний твір (діалог за визначенням авторки) написаний Лесею Українкою у квітні 1907 року в Ялті. Невеликий за обсягом твір розповідає про любовний трикутник між пророком Мохаммедом та його дружинами Айшею та Хадіджею. Сюжет Розмова відбувається у садку гарему пророка.  Зажурена Айша починає допитуватися в Мохаммеда, чому він продовжу ходити на могилу Хадіджі, чому він одружився із старою та некрасивою жінкою. Мета і бажання Айші: «Мохаммед. Я не знаю, чого ти хочеш, Айшо. Айша. Ти не знаєш?! Я хочу, щоб мене любив Мохаммед! Мохаммед. Хіба ж я не люблю? Айша (не слухає). Мене любив і більш нікого!» Айша думає, чи міг Мохаммед одружитися з Хадіджею через гроші, але вона розуміє, що це не так. Айша прагне знати, чому ж Хадіджу Мохаммед так сильно кохав, а Айшу так не любить. Адже вона молодша, красивіша, жива і теж ревно кохає пророка. Мохамед відповідає Айші, що не в красі чи віці справа «От ти сказала: стару, негарну... і в моїх очах вона ні гарною, ні молодою ніколи не здавалась. Не скажу я, що я не бачив і не завважав того нічого: я злічив всі зморшки у неї на обличчі... літ її мені й сусіди не дали б забути... але в ній щось було... щось вічне, Айшо... Мені здається, що воно живе, і дивиться на мене крізь могилу, і голосом таємним промовля, і всі мої слова та й думку чує.... »Почувши правду, Айша допитується, чи є це щось у ній. Відповіддю їй є лише мовчання. Айша ридає. Персонажі У поемі є лише 2 персонажів, що ведуть діалог. Але у своїх розмовах вони постійно говорять про третю особу, що дохволяє виокремити її як окремого персонажа поеми. * Мохаммед – уже старший пророк, який після смерті своєї коханої дружини узяв гарем та одружився із Айшею. Однак, маючи красуню-дружину він продовжує відвідувати могилу першої дружини, адже не втратив до неї почуттів. * Айша – молода та красива дружина Мохаммеда, яка ревнує коханого до загиблої дружини Хадіджі та намагається допитатися у чоловіка, чим особливим  приваблювала його Хадіджа. * Хадіджа – персонажка, яка є лише темою обговорення у творі. Старша за Мохаммеда, багата жінка, з якою він одружився. Художні деталі У розмові про кохання Айша та Мохаммед порівнюють пророка із сонцем, а його любов - із сонячним світлом. Айша хоче усю його любов, все світло та тепло для себе. Він відповідає, що сонце світить для усіх, зігріває весь світ, його неможливо привласнити чи зосередити на одній людині. Тоді Айша заперечує, бо для Хадіджі любов була особливою. На це Мохаммед говорить, що перші промені сонце завжди віддає чомусь одному. Автобіографічні деталі У творі легко помітні автобіографічні деталі. Як і в Мохаммеда та Хадіджі, у Лесі Українки і Климента Квітки була значна різниця у віці, письменниця була старшою за чоловіка. Їхню пару теж можна було описати як молодий чоловік та старша, негарна і багатша за нього жінка. Очевидно, що суспільство ставилось до такого союзу так само як і Айша у поемі. Описуючи історію пророка і першої дружини, Леся Українка могла описувати і свої тривоги та переживання щодо їхнього шлюбу. Зокрема слова Мохаммеда "літ її мені й сусіди не дали б забути..." також могли б належати і Квітці. Мабуть Леся Українка вірила, що, як і Мохаммед, Климент Квітка бачив у своїй дружині не лише великі статки, вік та відсутність краси, але й щось більше. Історія написання Діалог написаний у роки перебування Лесі Українки у Криму. Там вона зацікавилась мусульманством, культурою, звичаями та побутом киримли. Як наслідки цих досліджень авторка написала кілька творів на кримську тематику («Бахчисарай», «Бахчисарайська гробниця», інші), серед них і «Айша та Мохаммед». На цю ж тематику є поема у Пантелеймона Куліша «Магомет і Хадиза» (1883). Діалог Лесі Українки зображає іншу частину цієї історії. Письменниця показує почуття Мохаммеда до Хадіджі через бачення та страждання Айші. Натомість Куліш пише про Хадіджу і Мохаммеда без посередників. Публікації Поема не була опублікована одразу після написання. Леся Українка подала її до друку лише у 1913 році до журналу "Дзвін" про що відомо із її листів матері. Діалог було поставлено для публіки 1913 року Марією Старицькою. Леся Українка була на прем'єрі спектаклю. Публіка схвально відгукувалась про постановку. Джерела Повне академічне зібрання творів: у 14 томах. Том 2. Драматичні твори (1907–1908) / ред. М. Моклиця; упоряд. С. Кочерга, О. Вісич; комент. В. Агеєва, О. Вісич, С. Кочерга. — Луцьк: Волинський національний університет імені Лесі Українки, 2021. — 424 с., 8 с. іл. Примітки

233de857b0d6b6d29cc306bce7c338428824af9c

Україна — це ти (пісня) Україна — це ти — пісня Тіни Кароль , випущена 1 березня 2015 року. Пісня записана спільно, з учасниками шоу "Голос. Діти". Композиція занесена в "Хрестоматію української дитячої літератури для читання в першому - другому класах" Опис Як відомо, після закінчення "Вокальних боїв" Тіна Кароль оголосила в ефірі шоу "Голос. Діти", що для усіх учасників своєї команди життя продовжиться і поза проектом. Співачка сказала, що запрошує усіх дітей заспівати разом з нею патріотичну пісню, яку вона написала сама, а також знятися з нею у відеокліпі. Музику Тіна Кароль написала сама, а слова - в співавторстві з Миколою Бровченко. Разом з Тіною композицію виконують учасники її команди вокального телешоу Голос. Діти."Це діти мене надихнули написати таку ​​пісню. І ми вирішили зняти спільний кліп ... Я дуже хвилююся, тому що я рідко пишу композиції для себе і відкрито про це говорю. Але це красива патріотична пісня про Україну українською мовою", - Тіна Кароль"Я рада, що діти виконують її. Дуже хочу, щоб їх голоси звучали в ефірі і радували глядачів своєю чистотою, щирістю і добротою, якій так нам зараз бракує", - Тіна Кароль Відеокліп Тіна Кароль з учасниками "Голос. Діти" презентувала патріотичний кліп на композицію "Україна - це ти" . Пісню Тіна Кароль презентувала на телеканалі 1+1 перед стартом фіналу вокального шоу "Голос. Діти", який відбувся 1 березня 2015 року. Тіна Кароль призналася, що на написання композиції її надихнули діти. Текст ''Моє ім'я - Батьківщина Лелеки легке крило Моє ім'я - Україна І сонечка тепло Моє ім'я - Вишиванка Я - хрестик на полотні Моє ім'я - синє небо Я - сонях малий під ним Татові слова Україна - це я! Мамині пісні Україна - це ти! Моє ім'я - Степ широкий Моє ім'я - Хліба смак Останній шкільний дзвіночок Над сивим Дніпром туман Моє ім'я - то Надія Моє ім'я - то Любов Моє ім'я - чиста мрія І віра, що з нами Бог!'' Список композицій Live виконання 1 березня 2015 року, У фіналі шоу "Голос. Діти", Тіна Кароль спільно з учасниками зі своєї команди, уперше виконали пісню "Україна - це ти" 25 травня, виконала пісню в концертній програмі "Музичний спектакль: "Я все ще люблю" 24 серпня, на концерті "Незалежність - це ти" співаки виконували "Україна - це ти" і інші патріотичні пісні для героїв АТО, волонтерів і усіх українців. Співали про любов до Батьківщини, до свободи і справедливості. 24 липня 2016, в Юрмалі (Латвія) відбувся завершальний гала-концерт фестивалю "Made in Ukrainа". Тіна виконала пісні "Намалюю" і "Україна - це ти" 24 серпня 2018, в грандіозному святковому шоу "З днем народження, Україно"!, від телеканалу "Україна", Кароль виконала "Україна - це ти" 19 липня 2020, виступила на "Слов'янському базарі" (Вітебськ) з піснями "Перечекати", "Намалюю", "Україна - це ти" 23 грудня, в Палаці спорту в Київі, відбувся концерт "Різдвяна історія з Тіною Кароль". Співачка виконала пісні "Вільна" (спільно з Юлією Саніной) і "Україна -це ти" 12 квітня в Польщі на стадіоні "Легії" під час перерви благодійного футбольного матчу "Match For Peace" на підтримку України між Динамо (Київ) і Легія (Варшава), Тіна Кароль виконала композицію "Україна - це ти" В культурі Пісню, яку вже називають дитячим гімном України, занесли в "Хрестоматію української дитячої літератури для читання в першому - другому класах". У книзі опублікували текст і ноти "Зараз ця пісня буде надрукована в книгах за 1-й і 2-й клас в хрестоматії української мови і літератури. Коли я уперше про це почула, я ридала. Я ридала три дні. Про це можна тільки мріяти", - говорить Тіна Кароль Номінації і нагороди Рік Нагорода Номінована робота Категорія Результат Іс. 2016 «YUNA» «Україна – це ти» Кращий дуєт Примітки Посилання * tinakarol.com – офіційний сайт Тіни Кароль. *

08ecd8d0f46a103afbf2938dd09f488bc9285028

Похідний душ Похідний душ  - ємність що наповнюється водою і призначена для монтування на високій точці місцевості для виконання функції душу. Ємність як правило виготовляється з м'яких матеріалів що здатні герметично зберігати воду всередині конструкції. Похідний душ зазвичай монтується на гілку дерева або дерев'яну рейку. Принцип роботи похідного душу полягає в тому що ємність наповнюють водою й підвішують за гачок на гілці або перекладині на рівні двох мметрів. Похідний душ призначений замінити повноцінний душ, тобто використовується для підтримання гігієни людей які знаходяться в складних побутових умовах. Не варто плутати похідний душ з сухим душем. Див. також * Душ * Сухий душ Примітки

25ed215f593f4c7a4fc7e7e27899ebe63706acc0

Гейр Йоунссон Відалін Гейр Йоунссон Відалін (; , Лейфаус — , Рейк'явік) — ісландський прелат, останній єпископ Скалгольта (з 1797 до 1801 рік) і перший єпископ Ісландії (з 1801 до 1823 рік). Біографія Будинок на Адальстрайті 10, який був резиденцією єпископа Гейра Відаліна з 1807 до 1823 рік Гейр Відалін народився 27 жовтня 1761 року в Лейфаусі у громаді Гритюбаккагреппюр у сім'ї священника Йоуна Йоунссона (), настоятеля місцевої церкви, та Сигрідюр Маґнусдоттір (), домогосподарки. Обидва його батьки походили з відомих ісландських сімей вищого стану: батько — молодший син відомого ісландського поета, юриста і сислюмадюра Паудля Відаліна, мати — дочка Скулі Маґнуссона, першого ісландця, який обійняв посаду ісландського губернатора. Гейр здобув ступінь з філології у Копенгагенському університеті у 1784 році, потім вступив на богословський факультет, який закінчив у 1789 році. Його висвятили на священника у Копенгагені того ж року. Після повернення до Ісландії два роки жив у свого дядька на острові Відей, потім був священником собору у Рейк'явіку і жив у Ламбастадірі у Сельтьяднарнесі. Після смерті Ганнеса Фінссона взимку 1796 року Гейра обрали єпископом Скалгольта і 30 липня 1797 його висвятили в єпископи Сіґюрдюр Стефаунссон, єпископ Гоулара. Однак після прийняття кафедри Скалгольта, Гейр продовжував залишатися в своєму будинку в Ламбастадірі, віддаленому більш ніж на 100 км від Скалгольта. Це було пов'язано з тим, що після сильного землетрусу на півдні Ісландії у 1784 році (ісл. Suðurlandsskjálftan) Скалгольт був практично зруйнований і Гейр з міркувань безпеки відмовлявся туди їхати, плануючи перемістити єпископську кафедру у Рейк'явік. Тим часом єпископ Гоулара Сігюрдюр помер навесні 1798 року, обрання його наступника затяглося і було ухвалено рішення об'єднати дві єпархії в одну та заснувати титул єпископа Ісландії. Королівським листом у листопаді 1801 року Гейра Відаліна призначили єпископом Ісландії, а його кафедру розмістили у Рейк'явіку у нещодавно збудованому кафедральному соборі. Після прийняття кафедри єпископа Ісландії Гейр продовжував жити в Ламбастадірі до 1807 року, потім переїхав до центру Рейк'явіка, в якому на той час проживало близько 700 жителів, на Адальстрайті 10, який пізніше був названий городянами «єпископською канцелярією». Єпископ, його дружина, Сигрідюр Галльдоурсдоттір (; померла у 1849 році), і його друг і однокласник — ісландський поет і драматург Сігюрдюр П'єтюрсон (; 1759—1827), жили в цьому будинку аж до смерті. Єпископа Гейра хвалили за його гостинність, щедрість і доброту, часто називали «добрим єпископом Гейром» (). Його щедрість була настільки велика, що зрештою єпископ збанкрутував, тоді призначили спеціальний комітет, який контролював його фінанси та щотижня виділяв гроші, борошно, масло, чорнило, тютюн і т.д. Восени 1823 року грінда викинулася на берег у Рейк'явіку в районі нинішньої вулиці Вестюргата, її витягли й обробили, а дивитися на це прийшла більшість жителів столиці, в тому числі і єпископ, який застудився, захворів і незабаром помер від запалення легень 20 вересня 1823 року. Після смерті єпископа Гейра, 25 грудня 1824 року новим єпископом Ісландії став Стейнґрімюр Йоунссон. Примітки Посилання

1bb05aa96da0a641649b6cc7ba6999f966c18b68

Строгановське училище #ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Московська художньо-промислова академія імені С. Г. Строганова

0e0e78c7d04cb41005d35361cfc56b57c684fb0b

Baetis Baetis — рід одноденкових мух сімейства Baetidae, відомий рибалкам як синьокрила маслина . У Baetis описано щонайменше 150 видів. Вони поширені по всьому світу, з найбільшою різноманітністю в Північній Америці та Північній Європі. Примітки Подальше читання * * * * * * * *   Посилання

004a618214d1be2beb254abc1e902225d5159af9

Емма Фурманн Емма Кейт Фурманн (; . 15 вересня 2001 року) — американська актриса і модель. Найбільш відома за роль Еспн Фрідман у фільмі «Змішані» та Кессі Ленг у фільмі « Месники: Завершення». Життєпис Емма Кейт Фурманн народилася 2001 року в Далласі, штат Техас (США). Батьки Емми — Емі та Кен Фурманн — теж актори. У неї є молодший брат Нік, а також собака породи « Ірландський м'якошерстий пшеничний тер'єр» на прізвисько Кербі Джейн. Емма Фурманн займається соціальною допомогою для хворих людей та тварин . Любить спорт, плавання, катання на лижах, моду та дизайн . Кар'єра Емма Фурманн почала працювати моделлю у рідному місті, коли їй було лише 1,5 року. У віці старшого віку вона знялася в декількох рекламних роликах. З 2009 року Емма почала зніматися у фільмах та серіалах. Її найбільш відомі картини: « Третій акт» з Морганом Фріменом та « Змішані» з Адамом Сендлером і Дрю Беррімор . У 2019 році з'явилася у фільмі « Месники: Завершення», де вона зіграла роль Кессі Ленг. Фільмографія Нагороди та номінації Рік Нагорода Категорія Робота Результат 2012 «Кінофестиваль Гідеон» «Найкраща жіноча роль у короткометражному фільмі» Ми слухаємо? 2015 Young Artist Award «Найкраще виконання у повнометражному фільмі — акторський склад молодого ансамблю» Змішані 2015 Young Artist Award «Найкраща роль у художньому фільмі — Найкраща актриса другого плану» Змішані Примітки Посилання *

04a2c5cdc7b6965cb606d33bc3f6ed16acf487dc

NamX HUV HUV (для Hydrogen Utility Vehicle) — позашляховик-купе на водні від марокканської компанії-виробника автомобілів NamX від марокканського підприємця Фаузі Аннаджа, засновника, генерального директора та головного інженера компанії NamX; представлений у 2022 р. Презентація NAMX HUV був представлений 11 травня 2022 року в Італії. Це результат чотирьох років розробки та співпраці між італійським виробником кузовів Pininfarina та новим марокканським виробником автомобілів NamX (для New Automotive and Mobility Exploration). Особливості Особливістю HUV є змінні баки для водню. Шість змінних баків для водню додаються до основного бака і забезпечують запас ходу 800 кілометрів. Ця система дозволяє легко замінити шість знімних баків на станції без заправки основного баку, станції обслуговування водню є рідкістю. Двигуни Позашляховик має паливний елемент, який виробляє електроенергію з водню, що живить електродвигун(и). У задньопривідній версії він має 300 к.с., тоді як повнопривідна версія має два двигуни для сумарної потужності 550 к.с.. Примітки

0397703f9a0043290645a32c75a67dc74f583611

Меморандум сербської академії наук і мистецтв #ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Меморандум Сербської академії наук і мистецтв

0d7ce08b55e64bb9d1935fce2de8e5ef1aa8cf43

Schisandraceae Schisandraceae — родина квіткових рослин із 3 відомими родами та 81 відомим видом, які ростуть на півдні Північної Америки на півдні, сході й південному-сході Азії. Родина була визнаною більшістю систематиків, принаймні протягом останніх кількох десятиліть. До цього відповідні рослини відносили до родини Magnoliaceae та Illiciaceae. Системи таксономії APG IV і APG III визнають цю родину й відносять його до порядку Austrobaileyales. Примітки

2eed0812f035c824cd49a49e0d0425b3fdb2960b

Перелік ракетних ударів під час російського вторгнення (серпень-листопад) #ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Перелік ракетних ударів під час російського вторгнення (вересень-листопад)

0082a75acd5e2b80be7f0ec97da89878521a3da8

Кольїпульї Кольїпульї () — місто в Чилі. Адміністративний центр однойменної комуни. Населення - 14 240 осіб (2002). Місто і комуна входить до складу провінції Мальєко і регіону Арауканія. Територія комуни — 1295,9 км². Чисельність населення - 22 114 жителів (2007). Щільність населення - 17,06 чол./км². Розташування Місто розташоване за 87 км на північ від адміністративного центру області міста Темуко та за 30 км на південний схід від адміністративного центру провінції міста Анголь. Комуна межує: * на північному сході - з комуною Мульчен * на сході — з комунами Мульчен, Кілако * на півдні - з комунами Вікторія, Куракаутин * на південному заході - з комуною Ерсілья * на заході — з комуною Анголь * на північному заході - з комуною Ренайко Демографія Згідно з даними, зібраними під час перепису Національним інститутом статистики, населення комуни становить 22 114 осіб, з яких 10 849 чоловіків та 11 265 жінок. Населення комуни становить 2,36% від загальної чисельності населення регіону Арауканія. 28,14% відноситься до сільського населення і 71,86% - міське населення. Найважливіші населені пункти комуни * Кольїпульї(місто) — 14 240 жителів * Мінінко (селище) — 1766 мешканців Транспорт Через місто проходить Панамериканське шосе, а також залізнична гілка Анголь-Трайгуєн. На південь від міста залізниця перетинає долину річки Мальєко по одноіменному віадуку. Примітки

688f77c4512373a1334941057b5ab66e85b7fda6

Austrobaileya Austrobaileya — це єдиний рід, що складається з єдиного виду, який становить всю родину квіткових рослин Austrobaileyaceae. Вид Austrobaileya scandens росте в природних умовах лише у вологих тропічних лісах північно-східного Квінсленда, Австралія. Рослини австробайлеї ростуть у вигляді деревних ліан чи ліан. Їхні головні стебла, що ростуть, нещільно в’ються, з прямими розширеними листовими гілками. Листки шкірясті, прості, з жилками. Листки виробляють ефірні олії в сферичних ефіроолійних клітинах. Їхнє листя пошкоджується окисленням під прямими сонячними променями, тому воно, як правило, росте під пологом тропічного лісу, у слабкому сонячному світлі та дуже вологих умовах. Примітки

0e4ae400ad574138e635c7c9c66b17790fd97912

Черкаський міський Центр дитячої та юнацької творчості #ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Черкаський міський центр дитячої та юнацької творчості

0792e69003bc57017bcad5b57a9e4d53ec4788f0

Мачулищі (авіабаза) Мачуліщі — авіабаза ВПС і військ ППО Республіки Білорусь. Розташована в однойменному селищі міського типу Мінського району Мінська область, Білорусь. Є місцем базуванням , який здатен приймати літаки Ан-26, Іл-76MD, Мі-8 та Мі-24. Служив базою стратегічних бомбардувальників Радянського Союзу, а також базою перехоплювачів радянських військ ППО. Основним оператором був 121-й гвардійський важкий бомбардувальний авіаційний полк. У середині 1960-х років Мачулищі були одним із дев'яти основних місць елітака Ту-22. У серпні 1960 року шість літаків Ту-22 з Мачулищів було перекинуто на авіабазу в арктичному регіоні під контролем військово-морських сил, що вказує на те, що полк мав подвійну місію ВМС і ВПС, виконуючи роль боротьби з надводними боями. Цей потенціал охоплював Балтійське море з можливістю розгортання в районі Баренцова моря. У 1970-х роках полк перехоплювачів у Мачуліщах експлуатував перехоплювачі Су-9 «Fishpot», які модернізовані у 1979 році до літаків МіГ-23П . На той час на аеродромі все ще знаходився полк ПКР Ту-22. Після розпаду СРСР, у січні 1992 року полк перейшов під юрисдикцію Білорусії, а 1994 року полк розформований. З 1994 року на території аеродрому знаходиться 50-та зведена авіаційна база. З 1994 по 2003 роки на аеродромі базувалася компанія «Трансавіаекспорт». Примітки

4121f9a61b98c587c7f98e89a9925d84e19cafba

Сергеєв, Сергій Олександрович (серійний вбивця) #ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Сергеєв Сергій Олександрович (серійний вбивця)

0cb44d351c97f1c33282832a4e734e4dbd0c56e4

Ізгой (оповідання) «Ізгой» () — оповідання американського письменника Говарда Філліпса Лавкрафта, написане з березня по серпень 1921 року. Вперше опубліковане в журналі Weird Tales у квітні 1926. «Ізгой» — один із найчастіше перевидаваних творів Лавкрафта, а також одна з найпопулярніших історій, коли-небудь опублікованих у журналі «Weird Tales». Розповідь описує відчуття потойбіччя і поєднує теми самотності, нелюдяності та потойбіччя. Сюжет Weird Tales (квітень 1926, том 7, номер 4 Оповідання походить від першої особи таємничого героя, який описує своє самотнє життя у старовинному замку. Пам'ять героя сильно розпливчаста, не пам'ятає нічого про себе, включно з тим, звідки він і коли народився. Він не відчуває течії часу і забув, коли чув голос іншої людини, не знає жодної живої істоти, крім безшумних щурів, нетопирів та павуків. Герой описує оточення напівзруйнованого замку, де немає світла і стоїть моторошний запах тліну. Замок оточують моторошні дерева Похмурого гаю (). Сама лише чорна башта () йде вгору, у невідоме Зовнішнє небо (). Герой ходить через гнильний рів () і читає застарілі книги, що прикрашають стіни замку. З книг він черпає всі знання про навколишній світ. Кістки та черепи в склепах здаються йому реальнішими, ніж живі істоти. Однак він часто уявляв себе в гущі веселих натовпів, у Сонячному світі (), що лежить за «нескінченним лісом». Але варто пройти вглиб лісу, як довкола згущуються нескінченні сутінки () і тоді він біжить назад. Герой вирішує звільнитися зі свого схожого на в'язницю будинку. Він починає підійматися сходами чорної вежі, яка може стати його єдиною надією на порятунок. Щаблі закінчилися і далі він підіймається, чіпляючись за уступи на прямовисній стіні. На самій вершині він намацує вікно і потрапляє до кімнати під склепінням даху. У кімнаті герой намацує у стелі плиту люка, яку він штовхає та йде нагору. Дивно, але замість даху на висоті він опиняється в кімнаті з мармуровими стінами, на рівні землі. Вперше в житті він бачить Місяць, який приводить його в захоплення. Подолавши емоції, які він відчуває, і споглядаючи те, про що досі він лише читав, герой вивчає сільську місцевість, де він опинився. Цвинтар і церква здаються йому знайомими. Інтуїтивно він знаходить шлях до замку, що поріс плющем. Замок підозріло схожий на його власний, але тільки кілька веж зникли і з'явилося нове крило. Всередині люди гуляють світським вечором. Прагнучи випробувати перший людський контакт, він пролазить у вікно зали. Люди всередині кричать і біжать у паніці. Багато хто сліпо спотикається, затуливши очі руками. Герой боїться того, що, можливо, ховається у замку. Прагнучи знайти пояснення, що відбувається, він блукає кімнатами, поки не знаходить золоту арку, в якій він стикається з монстром: Герой торкається монстра і з жахом біжить назад у свій замок. Він безуспішно намагається зрушити люк і розуміє, що не зможе повернутися в старий світ. Він згадав, що з ним сталося і чий це був замок. Тепер йому залишається тільки літати на зловісних гулях () при нічному вітрі або грати в катакомбах Нефен-Ка в таємній долині Хадата біля берегів Нілу — і таким чином насолоджуватися чимось, що можна вважати громадським життям. Тепер його місце біля кам'яних надгробків Неб і на безмовних святах Нітокріс під Великою Пірамідою. Він знову намагається забути минуле і лише «Непенте» дарує йому забуття. Він назавжди став Ізгоєм після того, як простяг пальці до монстра за золотою аркою, але не відчув нічого, крім поверхні дзеркала. Натхнення Лавкрафт писав про оповідання «Ізгой», що він «представляє буквально несвідому імітацію найвищої майстерності Едгара По». У оповіданні «Береніка» експозиція також описує самотність, у якій і був порятунок для героя. Герой прийшов до людей, не усвідомлюючи себе монстром, але був відкинутий і втратив причини триматися за життя. Розв'язка оповідання " Маска червоної смерті " описує схоже викриття героя. Ідея «стати іншим» паралельна тому, що відбувається у цьому оповіданні. Інтенсивність процесу посилюється, оскільки читач дізнається про зміну сутності людини разом із оповідачем. Роман "Франкенштейн " (1818) Мері Шеллі демонструє як монстр лякає людей і викликає у них шок, коли входить до котеджу: " Я ледве поклав ногу у двері, перш ніж діти завищали, а одна з жінок знепритомніла ". Пізніше монстр заглядає в калюжу і вперше бачить свій відбиток у воді. Можливо, ця історія була частково натхнена розповіддю «Фрагменти з журналу одиночної людини» Натаніеля Готорна, в якому чоловік у похоронному вбранні йде по вулиці Бродвея і усвідомлює шоковану реакцію перехожих, лише коли бачить своє відображення у вітрині магазину. Колін Вілсон у книзі «Сила сну» (1961) вказує на розповідь Оскара Уайльда «День народження інфанти», в якому деформований карлик з жахом бачить своє відображення вперше. Деякі шанувальники творчості Лавкрафта припускають, що «Ізгой» представляє автобіографію самого Лавкрафта, який у такий оригінальний спосіб проникає в природу потойбіччя. Лавкрафт міг говорити про своє власне життя, коли писав: " Я завжди знав, що я стороння людина і незнайомець у цьому столітті ". Але «Енциклопедія Лавкрафта» вважає подібний аналіз перебільшенням і припускає, що частина історії «можливо, свідчить про самооцінку Лавкрафта, особливо в образі того, хто завжди вважав себе потворним, і чия мати хоча б одного разу говорила про огидну особу свого сина». 24 травня 1921 року померла Сьюзі Лавкрафт, через ускладнення після операції. Лавкрафт писав у листі, що перебуває в стані глибокої печалі і висловив бажання, щоб його життя могло закінчитися. В оповіданні згадуються назви з міфології Стародавнього Єгипту. Потайна долина Хадат () біля берегів Нілу — схоже на гору Кадат з оповідання "Інші Боги ". Катакомби Нефен-Ка () та свято Нітокріс під Великою Пірамідою () пізніше згадуються в оповіданнях: «Той, що живе у Темряві» і "Похований з фараонами ". Ім'я Неб () більше не зустрічається у творах Лавкрафта, але в пізніх творах з'явиться божества Наг та Єб. "Непенте " () є єгипетським зіллям від туги. Аналіз Історик жахів Ліс Деніелс описав «Ізгой» як «можливо, кращу роботу автора». Джоанна Расс назвала «Ізгой» одним з кращих оповідань Лавкрафта, описавши його як «поетичну меланхолію». Хоча деякі критики можуть стверджувати, що «Ізгой» — це чистого виду жах, де значну роль відіграють переважно готичні теми, включаючи самотність, нелюдяність і потойбічне життя, які піднімають розповідь на більш глибокий, психологічний рівень. Зв'язки з іншими творами В оповіданні "Алхімік" описаний схожий замок. У оповіданні "Склеп" описано примарну вечірку. В оповіданні "Свято" описано Потойбічний світ, а також проходи в скелі Кінгспорту, що ведуть до Загробного світу. У оповіданні "Пес" некромант і гуль наслав прокляття на тих, хто його потривожив. В оповіданні "Модель для Пікмана" описано Потойбічну галерею художника Пікмана, де він виставляв картини собакоподібних істот із Потойбічного світу. У повісті "Сомнамбулічний пошук невідомого Кадата" описані гулі в Країні снів. Посилання # Текст оповідання на сайті hplovecraft.com Джерела

84223a81ff442b2142dedef2c05484268b31aceb

Юнацька збірна Південної Кореї з футболу (U-20) #ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Молодіжна збірна Південної Кореї з футболу

07281f8e81448fbe2d78756b56a1bb7186f1b944

Наступний гість Девіда Леттермана #ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Мого наступного гостя не треба представляти з Девідом Леттерманом

660b3c927fbc6ed9b1dca9141c98a7dbaab44a19

Diplostephium paposanum Diplostephium paposanum — вид квіткових рослин з родини айстрових (Asteraceae). Новий вид, описаний для Чилі, розширює відомий ареал роду на південь. Його положення в межах роду було підтверджено морфологічними та молекулярними даними. Новий вид був знайдений у прибережному середовищі, новому для роду, і географічно далекому від інших чилійських видів, які походять з Анд. Вид росте в гіпераридному середовищі. Присутність D. paposanum у цьому середовищі є доказом флористичного зв’язку між пустелею Атакама та Неотропічними Андами. Етимологія Епітет paposanum означає «з Paposo». Папосо — це невелике село, розташоване біля підніжжя прибережних скель, яке є найближчим до описаного виду. Морфологічна характеристика D. paposanum відрізняється від більшості видів цього роду тим, що на вегетативних частинах, включаючи адаксіальну (верх) сторону листків, немає волосків. Крім того, D. paposanum має залозисті соковиті листки та короткі гілки з листям, які є голими або ледь запушеними у верхівковій частині довгих пагонів. Примітки

ab350825ba97340cf9fd83edf1e69d7b0a8ef84a

Вільгельміна (аеропорт) Аеропорт Вільгельміна або Аеропорт Південної Лапландії () — аеропорт у селі Сагадал за межами Вільгельміни, Швеція. Авіалінії та напрямки Пасажирообіг Примітки

1ead3ab6633101b2115dbbd647884673d257f10c

Агнес Верґеланн Агнес Матильда Верґеланн (;  — ) — норвезько-американський історик, поет і педагог. Агнес Матильда Верґеланн стала першою жінкою, яка здобула докторський ступінь у Норвегії. Молодість й освіта Верґеланн народилася в Християнії (тепер Осло), Норвегія, у родині Сверре Ніколая Верґеланна (1817–96) й Анни Маргрете Ларсен (1817–89). Вона походила з відомої норвезької родини. Сім'я Верґеланн походила з Брекке в Согн. Її брат, Оскар Верґеланн, був норвезьким художником. Вона була внучатою племінницею норвезького письменника та політика Ніколая Верґеланна; отже Генрік Верґеланн, Камілла Коллетт і Джозеф Франц Оскар Верґеланн були двоюрідними братами її батька. У 1879 році вона навчалася у жіночій школі Ніссена у Християнії, самостійно вивчала історію Норвегії, грецьку, римську архітектури та скульптуру, а також історію середньовіччя у бібліотеці університету Християнії з 1879 до 1883 рік. Потім вона вивчала давньоскандинавське й ісландське право під керівництвом юриста Конрада фон Маурера у Мюнхенському університеті Людвіга-Максиміліана з 1883 до 1885 рік. Потім вона відвідувала Цюрихський університет, де у 1890 році здобула ступінь доктора філософії. Верґеланн емігрувала до США, оскільки для жінок у Норвегії були обмежені можливості для здобуття вищої освіти. Кар'єра The Doctors' Inn у Ларамі Гебард і Верґеланн (цвинтар Грінгілл) У 1890 році вона отримала стипендію з історії у коледжі Брін Мар і читала там лекції протягом двох років, перш ніж виступити з лекціями в Університеті Іллінойсу в Урбана-Шампейн у 1893 році. З 1896 до 1902 рік вона працювала доцентом історії та іноземним викладачем Чиказького університету. У 1902 році Верґеланн запропонували посаду завідувача кафедри історії Університету Вайомінгу. Агнес Матильда Верґеланн написала кілька наукових праць, три з яких опублікували після її смерті. Вона також написала два томи поезії, написані норвезькою мовою: «Amerika, og andre digte» (1912) і «Efterladte digte»(1914). Верґеланн жила із Грейс Реймонд Гебард і її сестрою, Еліс, у будинку, який вона побудувала разом із Гебард у Ларамі, відомому студентам і колегам як «The Doctors Inn». Верґеланн померла у 1914 році. Сестра Грейс, Еліс Марвін Гебард, померла у 1928 році, а Гебард у 1938 році. Агнес Верґеланн залишалася професором історії Університету Вайомінгу до своєї смерті. Перед смертю у віці 57 років вона передала свою книжкову колекцію бібліотеці університету. Вона похована поруч з Грейс Реймонд Гебард на цвинтарі Грінгілл, Ларамі, округ Олбані, штат Вайомінг. Спадщина На знак пам'яті в Університеті Осло створили фонд для допомоги норвезьким студенткам, які вивчали історію й економіку у США. Стипендію з історії також заснувала професор Грейс Реймонд Гебард на честь своєї подруги та колеги Агнес Верґеланн як однієї з піонерів історичного факультету Університету Вайомінгу. У 1916 році Марен Мішле написала біографію «Glimt fra Agnes Mathilde Wergelands liv». Вона також виконала її переклад англійською мовою «Glimpses from Agnes Mathilde Wergeland's life» («Відблиски з життя Агнес Матильди Верґеланн»). Обидва твори вийшли друком у видавничій компанії Folkebladet, яку Свен Офтедал заснував у 1877 році для просування норвезьких видань у США. 2 жовтня 2011 року організували Ложе Агнес Матільди Верґеланн доньок Норвегії у Джанкшн-Сіті, штат Орегон. Агнес Верґеланн вшановується разом з Елісе Веренскйолд в еміграційному центрі Західної Норвегії у Радої в Гордаланні, як одна з двох норвезько-американських письменниць, які допомогли донести до норвежців новини про життя в Америці. Вибіркові твори * Modern Danish Literature and its Foremost Representative (1895) * Ameriká og Andre Digte (1912) (норвезькою) * Efterladte Digte (1914) (норвезькою) * History of the Working Classes in France (1916) * Leaders in Norway and Other Essays (1916) * Slavery in Germanic Society During the Middle Ages (1916) Примітки Посилання

00692d0fc001f9350d50fc8151f20d196408e94b

Ro-43 {| Ro-43 – підводний човен Імперського флоту Японії, який брав участь у Другій Світовій війні. Корабель, який спорудили на компанії Mitsubishi  у Кобе, відносився до типу Kaichū VII (також відомий як клас Ro-35). По завершенні тренувань Ro-43 полишив 11 березня 1944-го Куре та попрямував до атолу Трук в центральній частині Каролінських островів (тут ще до війни створили головну базу японського ВМФ у Океанії, проте в лютому 1944-го вона була розгромлена унаслідок потужного рейду авіаносного з’єднання і тепер перебувала у блокаді та використовувалась передусім підводними човнами). При наближенні до Труку човен 19 березня отримав наказ патрулювати в околицях бази, але в наступні кілька діб зазнав кількох технічних проблем, через що 29 березня прибув на Трук, а 31 березня – 9 квітня прослідував до Майдзуру (обернене до Японського моря узбережжя Хонсю) для ремонту. 4 – 10 червня 1944-го Ro-43 перейшов з Майдзуру на Сайпан (Маріанські острова). 11 червня він вийшов звідси на бойове патрулювання, причому вже за кілька діб розпочалась операція союзників по оволодінню Маріанським архіпелагом. Надвечір 16 червня в районі острова Рота човен був виявлений ворожим есмінцем, який обстріляв його артилерією, а після занурення Ro-43 скинув глибинні бомби. Щоб уникнути загрози японський корабель опустивя на глибину, яка суттєво перевищувала проектну, та зазнав пошкоджень корпусу, що робили його небоєздатним. Втім, на відміну від кількох японських субмарин, що загинули в цей період поблизу Маріанських островів, Ro-43 все-таки вцілів та 26 червня зміг прибути в Майдзуру для ремонту. 17 вересня 1944-го Ro-43 вирушив з Куре на патрулювання в район Палау (західні Каролінські острова), де за кілька діб до того почалась операція союзників. Тут він не зміг досягнути якихось успіхів та 14 жовтня повернувся до Куре. На тлі початку операції союзників на Філіппінах Ro-43 вже 19 жовтня 1944-го вирушив у черговий похід із завданням діяти в районі на схід від цього архіпелагу. Тут він не зміг досягнути якихось успіхів (та допомогти надводним силам, що були 25 – 26 жовтня розгромлені у вирішальній битві в затоці Лейте) і 16 листопада повернувся у метрополію до Сасебо (західне узбережжя Кюсю). 8 грудня 1944-го Ro-43 знову вийшов в море із завданням діти на схід від філіппінського острова Лусон, безрезультатно провів у морі кілька тижнів та 4 січня 1945-го прибув до Куре. 16 лютого 1945-го човен полишив Куре із первісним завданням діяти в районі на схід від Окінави, де виявили ворожу активність. Втім, вже 17 лютого човен перенацілили до острова Іводзіма, проти якого через дві доби почалась операція американців. 25 лютого один з американських есмінців виявив сонаром підводний човен, після чого на пошуки останнього спрямували літаки з ескортного авіаносця «Анціо». В перші години 26 лютого в районі за сотню кілометрів на північний захід від Іводзіми один з літаків виявив радаром ціль, а після зближення спостерігав субмарину, що занурюється. Далі з літака скинули протичовнову торпеду, що й призвело до загибелі Ro-43 разом з усім екіпажем із 79 осіб. Примітки

1eea9829551fa6ea56befb52ebfcb4ac184e8330

Eutemnospondyli Eutemnospondyli — група темноспондилів. Найбільша підгрупа темноспондилів, фактично, включає більшу частину членів цієї групи крім Edopoidea. Найдавніші представники Eutemnospondyli походять із раннього карбону, до кінця цього періоду виділяються більшість великих підгруп Rhachitomi, за пермського з‘являються стереоспондиломорфи й, серед них, стереоспондили. Невдовзі після пермсько-тріасового вимирання майже всі групи крім стереоспондилів вимирають, а ці останні проквітають, принаймні, до норію, після котрого підтверджено виживання всього двох груп - Mastodonsauridae (вимерлих між тріасом і юрою) й Brachyopoidea. Дві родини брахіопоїдів представляли собою, ймовірно, все пост-тріасове різноманіття темноспондилів. Зрештою, Chigutisauridae, остання група темноспондилів (за виключенням Lissamphibia), вимирає на початку крейдового періоду. Філогенія Райнер Шох 2013-го року провів один із наймаштабніших філогенетичних аналізів темноспондилів за десятиліття. Результати його аналізу представлено в кладограмі наведеній нижче: Примітки

356106581c79e8f628f45594ee98117e76638bf9

Andinia peruviana Andinia peruviana — новий вид з департаменту Амазонас, Перу. Оновлений філогенетичний аналіз ще раз підтверджує монофілетичну природу Andinia sensu lato та додатково підтримує запропонований раніше опис, який включав роди Lueranthos, Masdevalliantha, Neooreophilus, Xenosia. Andinia subgenus Aenigma отримав рішучу підтримку в усіх аналізах. Було визначено, що новий вид філогенетично належить до підроду Aenigma разом з A. barbata, A. dalstroemii, A. hirtzii, A. pogonion, A. schizopogon, A. uchucayensis. Морфологічна характеристика Andinia peruviana найбільш схожа на Andinia schizopogon, але відрізняється бічними чашолистками, сполученими протягом ≈ 2/3 своєї довжини (проти споріднених – менше ніж на 1/2 довжини), вкриті волосками довжиною до 5 мм (проти довго-запушено-шипчатих), із сильно закрученими сторонами (проти закрученими сторонами), пелюстки із звивистими віями на краї (порівняно з мікроскопічно нерівними краями). Етимологія Видова назва стосується країни, де вперше був зібраний тип, Перу. Примітки

0b0b99601b68fa26c37eaf24d3aa945118a37017

Вальбю Вальбю () — один із десяти офіційних районів Копенгагена, розташований у південно-західній частині міста. Залізнична станція Вальбю У ХІХ столітті Вальбю входив до складу комуни Відовре, а 1901 року його включено до складу Копенгагенської комуни. Межує з районами Конгенс Енгхаве, Вестербро та Ванльосе, а також з комунами Фредеріксберг, Відовре та Редовре. У Вальбю розташовані головні офіси пивоварної компанії Carlsberg, фармацевтичної компанії Lundbeck та кіностудії Nordisk Film. Відомі люди, пов'язані з Вальбю * Кім Вільфорт ( 1962) — данський футболіст, півзахисник, відомий за виступами за «Брондбю», «Лілль» та збірну Данії. Чемпіон Європи 1992 року в складі національної команди. Посилання Вальбю (L) на карті Копенгагена * Сайт, присвячений історії Вальбю

1c5ac0356708d678f5a5b040b0104f36eecab045

Ha-207 {| Ha-207 — підводний човен Імперського флоту Японії, споруджений під час Другої світової війни Корабель відносився до типу Ha-201, представники якого стали першими бойовими підводними човнами третього рангу у складі Імперського флоту за більш ніж чверть століття (після споруджених в часи Першої світової війни субмарин типу S1). Ці кораблі планували використовувати для оборони Японських островів (атаку на які відвернула лише капітуляція Японії). Ha-207 спорудили на верфі ВМФ у Сасебо, причому на наступний день після його завершення оголосили про капітуляцію Японії. У вересні 1945-го човен потрапив під контроль союзників, а 5 квітня 1946-го був затоплений у Східнокитайському морі. Примітки

115c1f6cc9707b3cfc956aaaf1fe2c92dedc67e6

14-та дивізія крейсерів (Імперський флот) 14-та дивізія крейсерів (Імперський флот) – підрозділ Імперського флоту Японії, кораблі якого прийняли участь у Другій світовій війні. Крейсер "Ісудзу" Дивізію створили 1 квітня 1943-го та включили до неї два легкі крейсера «Ісудзу» і «Нака». Перший з них отримав пошкодження в листопада 1942-го під час битви за Гуадалканал, де діяв як флагман  2-ї ескадри ескадрених міноносців, після чого до 1 травня 1943-го проходив серію ремонтів. «Нака» на початку війни був флагманом 4-ї ескадри ескадрених міноносців, але у квітні 1942-го отримав важке пошкодження під час операції проти острова Різдва та проходив відновлення до 5 квітня 1943-го. Після повернення на службу крейсери дивізії задіяли в Океанії. Першим туди вирушив «Нака», який вже наприкінці квітня 1943-го прибув на атол Трук у центральній частині Каролінських островів (тут ще до війни створили потужну базу японського ВМФ, з якої до лютого 1944-го провадились операції у цілому ряді архіпелагів). В середині травня цей корабель перейшов на атол Джалуїт (Маршаллові острови), де ніс службу біля місяця, а потім повернувся на Трук. «Ісудзу» прибув на Трук в середині червня 1943-го. Одразу після цього «Ісудзу» та «Нака» здійснили рейс до острова Науру для доставки туди підкріплень. У липні «Ісудзу» ще раз доправляв бійців на Науру, тоді «Нака» в цьому місяці відвідав ряд атолів Маршаллових островів. З початку вересня та до початку жовтня діяльність обох крейсерів була пов’язана з останнім архіпелагом, при цьому «Ісудзу» весь час перебував там, а «Нака» встиг у першій половині вересня прослідувати назад на Трук та знову до Маршалових островів. Хоча з 30 червня 1943-го на Соломонових островах почалась нова велика битва за архіпелаг Нью-Джорджія, крейсери 14-ї дивізії не залучали до неї, лише «Ісудзу» в межах своєї логістичної діяльності здійснив у серпні рейс до Рабаула (головна передова база в архіпелазі Бісмарка, з якої здійснювались операції на Соломонових островах та сході Нової Гвінеї). Крейсер "Нака" У жовтня 1943-го крейсери 14-ї дивізії задіяли в межах операції «Тей Го», метою якої була доставка з Азії значних військових контингентів для підсилення ряду гарнізонів Океанії. Спершу вони прослідували до Шанхаю, в 21 – 28 жовтня повернулись на Трук у складі другого ешелону конвою «Тей №4 Го», при цьому кожен крейсер перевозив біля п’ять сотень бійців. 1 листопада переформатований «Тей №4 Го» попрямував на південь, а через дві доби став ціллю для ворожої авіації, після чого «Ісудзу» та «Нака» довелось приймати участь у порятунку транспорту «Кійосумі-Мару», на якому знаходилась понад тисяча бійців. «Ісудзу» привів пошкоджений корабель на буксирі до Кавієнга (друга за значенням японська база в архіпелазі Бісмарка на північному завершенні острова Нова Ірландія), крім того, кожен із крейсерів прийняв з «Кійосумі-Мару» по дві сотні бійців та кілька гармат. Розвантажившись у Кавієнзі, крейсери 14-ї дивізії попрямували до Рабаула, при цьому на переході «Ісудзу» підірвався на міні, що, втім, не позбавило його здатності виконувати завдання (хоча дві гармати головного калібру виявились заклинені). 5 листопада 1943-го «Ісудзу» та «Нака» були вже у Рабаулі, де збирались сили для нової контратаки проти сил вторгнення на острів Бугенвіль, де союзники висадились 1 листопада (в ніч на 2 листопада наявні у Рабаулі сили вже здійснили невдалу контратаку, яка завершилась боєм в затоці Імператриці Августи). Того ж 5 числа Рабаул став ціллю для авіаносного з’єднання. «Ісудзу» та «Нака» отримали лише незначні пошкодження, проте американцям вдалось пошкодити 5 важких крейсерів, що тільки-но прибули з Труку, і таким чином зірвати плановану контратаку японців. Як наслідок, вже 6 листопада крейсери 14-ї дивізії попрямували назад на Трук. 20 листопада 1943-го великі сили союзників розпочали операцію по захопленню островів Гілберта. Невдовзі «Ісудзу» та «Нака» разом з двома есмінцями прослідували до острова Понапе (східні Каролінські острови), де прийняли на борт 1,5 тисячі бійців, після чого 25 листопада прибули до атолу Кваджелейн (Маршаллові острова) та стали очікувати сприятливих обставин, щоб доправити підкріплення на Тараву (головний опорний пункт японців на островах Гілберта). Втім, Тарава впала після важкої триденної битви, так що доправлених з Понапе бійців висадили на атолі Мілі (так само Маршаллові острова), після чого «Нака» одразу повернувся на Трук, а «Ісудзу» затримався на Кваджелейні, який 4 грудня став ціллю для рейду авіаносного з’єднання. Крейсер отримав значні пошкодження, проте вцілів та зміг у середині січня 1944-го досягнути Японії, де розпочали повноцінний ремонт, а потім і модернізацію у крейсер ППО, що затягнулись до кінця літа. «Нака» продовжував нести службу на Труці і 17 лютого 1944-го вийшов з цієї бази для  допомоги легкому крейсеру «Агано», який був напередодні атакований підводним човном та у підсумку затонув. Втім, Нака не встиг далеко відійти від Трука, що вранці того ж 17 числа став ціллю для потужного удару авіаносного з’єднання (операція «Хейлстоун»). За кілька десятків кілометрів на захід від атола крейсер атакували кілька хвиль літаків, що завершилось потопленням корабля. Враховуючи обставини, єдиний наявний корабель 14-ї дивізії «Ісудзу» 4 березня 1944-го передали у пряме підпорядкування новоствореному Флоту Центрально-тихоокеанської зони, який мав обороняти Маріанські острова та Палау, віднесені до головного захисного периметру Імперії. Примітки К

1b9f2c2d4bfe41e160a360ae8871ec546b258318

Торець (значення) * Торець — поперечна грань предмета (колоди, стрижня, цеглини тощо). * Торець — бокова (коротка) сторона прямокутного в плані будинку, споруди. * Торець — короткий, звичайно шестигранний, дерев'яний брусок, призначений для підлоги або для покриття дороги. Бруківка з таких брусків. * Торець — село в Україні, у Краматорському районі Донецької області. Див. також * Кривий Торець (значення) * Сухий Торець

0c75c11924243887aac43da2007a9251371e9897

Кінець світу (1916) Кінець світу (дан.: Verdens undergang) — данський німий фільм 1916 року режисера Августа Блома, один із найперших фільмів-катастроф і науково-фантастичних фільмів в історії кіно. Сюжет Фільм починається з того, що одного разу в маленьке шахтарське містечко приїжджає мандрівний священик. Там править і дає людям платню та хліб власник шахти Френк Столл. У його менеджера Веста є дві дочки, блондинка Едіт і брюнетка Діна. Остання заручена з шахтарем Флінтом, а Едіт з дитинства дружить з моряком Реймерсом. Діна, яка мріє про багате життя, дуже вражена залицяннями Столла. Він переконує її з ним таємно зустрічатися. Коли одного разу вони обидва хочуть покинути спустошене шахтарське містечко, Флінт, який таємно підкрадається до Діни і який намагається перешкодити Столлу «зґвалтувати» його наречену в останній момент, більше не може їх зупинити. Пара втекла в колясці, залишивши сердитого Флінта. Через роки завдяки спекуляціям на фондовій біржі Столл досяг значного процвітання. Його шлюб з Едіт щасливий. Водночас астроном проф. Вайзманн, двоюрідний брат Стола, за допомогою свого телескопа відкриває нову комету. За його підрахунками, це небесне тіло може увійти в земну атмосферу і таким чином створити загрозу існуванню блакитної планети. Вайзманн вирішує поділитися цими відкриттями з президентом Астрономічного товариства. Незабаром заголовки, що провокують кінець світу, викликають велике хвилювання. Курси акцій різко падають. Але Столл відчуває великий прибуток і купує всі акції, які тільки може купити. Потім він оголошує, що через термінові справи знову поїде до шахтарського містечка, старого дому його дружини. Він хоче, щоб його супроводжувала дружина Діна. Вона не дуже рада знову побачити стару батьківщину, але обіцяє чоловікові, що приїде з нею. Звістка про небезпеку з космосу також дійшла до маленького містечка, але хвилювання спочатку обмежене. Тим часом Столл розташувався перед кімнатою засідань Астрономічного товариства, щоб перехопити свого двоюрідного брата. Він повинен тримати його в курсі останніх знахідок, щоб він міг відповідним чином налаштувати свій бізнес. Коли його двоюрідний брат повідомляє йому, що комета справді увійде в земну атмосферу, він переконує свого друга, головного редактора великої щоденної газети, опублікувати прямо протилежне. Адже ніщо не повинно загрожувати його бізнесу. Люди заспокоєні, а ціни на акції знову підскочать. Столл може дешево перепродати всі куплені ним акції за пристойний прибуток. Потім Френк і Діна Столл нарешті повертаються до шахтарського міста, а друг дитинства Едіт Реймерс знову сідає на корабель. У шахтарському містечку Флінт, колишній наречений Діни, закликає до повстання проти Столла, який, на його думку, викрав його дівчину. Люди Флінта вже стукають по під'їжджаючій машині Столла, і батько Діни вибігає, щоб проклясти власну дочку. Від хвилювання у нього паморочиться голова. Потім Столл досліджує власну систему тунелів, щоб знайти безпечне місце для себе та своєї дружини в разі зіткнення з кометою. З іншого боку, він висміює істерику, вказуючи, що у передбачуваний день суду, 20 квітня, планує велику вечірку. Поки партія Столла збільшується, перші сяючі камені падають на землю. На планету падає блискавка і попелястий пил. Потім Флінт і його сусіди по кімнаті планують повернути те, що, на їхню думку, було вкрадено у багатіїв. Озброєні шахтарськими сокирами та рушницями, вони штурмують віллу Столла. Ситуація загрожує вийти з-під контролю. Вечірка переривається в розпал танцювальної вистави, коли обурені шахтарі прикладами рушниць розбивають двері в банкетний зал. Потім починається дика перестрілка. Столл і його дружина, яку поранили, через таємний хід тікають у стовбур шахти. Їх переслідує Флінт. Тим часом будинки шахтарів, а також обсерваторія Вайзмана гаснуть у полум'ї та дощі каміння. Всюди дим і вогонь, суцільна паніка. Діна помирає в стовбурі шахти на руках Столла. Флінт також помирає болісною смертю від газу, що тече в шахту. Тоді Столл теж гине. Рівень моря піднімається, величезні хвилі розбиваються по океану. Реймерс і його люди зазнають корабельної аварії; але він може врятуватися в шлюпці. Повені також затоплюють прибережне шахтарське містечко та підтоплюють будинки. Едіт може врятуватися на даху свого будинку, звідки мандрівний проповідник підбирає її на своєму гребному човні. Обидва знаходять притулок у печері. Потім Едіт вирушає на пошуки тих, хто вижив. Вона знаходить трохи пошкоджену прибережну церкву і дзвонить у неї. Застряглий Реймерс чує їх і підходить до них. Обидва падають один одному в обійми, а потім падають на коліна в молитві, їхні очі спрямовані в небо. Виробництво Фільм був знятий у 1915 році та вийшов на екрани 28 листопада. Вперше виконано в Копенгагені в березні 1916 року. Німецька прем'єра фільму ймовірно відбулася під час або одразу після Першої світової війни. Фільм був знятий під враженням від двох світових подій, одна відбулася всього кілька років тому — комета Галлея, яка пройшла в межах видимості Землі в 1910 році, — і ще одна поточна: Перша світова війна, лють і руйнування якої залишили сильне враження навіть у Данії, яка зберігала нейтралітет. Для головного актора Олафа Фьоенсса це був останній фільм у Nordisk Film, який він покинув у жовтні 1915 року. Фенсс разом з іншими акторами, включаючи Вальдемара Псіландера, спровокував справжній бунт проти виконавчого директора Оле Ольсена, Альфреда Штаера. Кілька місяців потому він отримав пропозицію з Німеччини і знову знявся там у основоположному науково-фантастичному фільмі «Гомункулус». Аксель Бруун розробив плівкові структури. У 2005 році фільм довжиною 1650 метрів був відреставрований Датським кіноінститутом та випущений наступного року зі швидкістю 17 кадрів на секунду та тривалістю 77 хвилин на DVD разом із фільмом Небесний корабель з данськими та англійськими субтитрами. Критика «Schwarzer Traum und weiße Sklavin» коротко назвали фільм «візіонерським». Веб-посилання * Verdens undergang auf danskefilm.dk * Verdens undergang bei Det Danske Filminstitut * Verdens undergang (Film) Примітки

037f0e70574c871487cab1c0e0bf8286a608ee32

Я хочу з кимось потанцювати «Я хочу з кимось потанцювати» () — майбутній художній фільм режисера Кейсі Леммонс про співачку Вітні Х'юстон. Синопсис Біографічний фільм висвітлює життя та кар'єру легендарної вокалістки поп/R&B Вітні Х'юстон. У ролях * Наомі Еккі — Вітні Х'юстон * Ештон Сандерс — Боббі Браун * Стенлі Туччі — Клайв Девіс * Нафеса Вільямс — Робін Кроуфорд * Кларк Пітерс — Джон Х'юстон * Тамара Тюні — Сіссі Х'юстон Виробництво та реліз 4 серпня 2020 року права на фільм набула кінокомпанія TriStar Pictures. 1 вересня 2021 року Кейсі Леммонс зайняла режисерське крісло. 15 грудня 2020 Наомі Еккі отримала головну роль у фільмі. У вересні 2021 року Ештон Сандерс отримав роль Боббі Брауна, дружина Х'юстон. У тому ж місяці Стенлі Туччі отримав роль Клайва Девіса. У жовтні 2021 року до акторського складу приєдналися Кларк Пітерс і Тамара Тюні. Зйомки фільму розпочнуться 9 серпня 2021 року в Ньюарку. 20 серпня 2021 року на студії Marina Studios у Бостоні розпочалася підготовка до зйомок фільму. У жовтні та листопаді були відзняті сцени в Арлінгтоні, а також в аеропорту Вустера, у театрах Ванга, Катлер Маджестик та на стадіоні Джіллетт. Прем'єра фільму запланована на різдвяні свята 2022. Примітки

10b7ebae9deea81e38b5dd91068d73c6fab375a0

Hernandiaceae Hernandiaceae — родина квіткових рослин (покритонасінних) порядку лаврових. Складаються з п'яти родів із приблизно 58 відомими видами, вони поширені в тропічних зонах світу, деякі з них широко розповсюджені в прибережних районах, але вони зустрічаються від рівня моря до понад 2000 метрів. Родина тісно пов'язана з лавровими, і багато видів населяють лаврові ліси; вони мають лавроподібне листя. На основі морфології, числа хромосом, географічного поширення та філогенетичного аналізу родина чітко розділена на дві групи, які отримали ранг підродин Gyrocarpoideae та Hernandioideae. Основним економічним використанням цієї родини є ефірні олії, які містяться в багатьох видах, які важливі для спецій і парфумерії, а також використовується деревина по всьому світу. Велика кількість видів перебуває під загрозою зникнення через надмірну експлуатацію як лікарських рослин, видобуток деревини та втрату середовища існування. Родина складається з дерев, кущів, ліан. Листки чергові, ароматні, прості чи складні, пальчасто жилкуваті. У корі присутній пробковий камбій; у молодняку це тільки поверхнево. Рослини можуть мати одностатеві квітки (дводомні) або можуть бути однодомними. Примітки

09d9341d1c93f5b3c8356c63de928305cbd32fcf

Авіаполіс (станція) Авіаполіс (, ) — залізнична станція мережі приміських залізниць Гельсінкі, розташована в Авіаполіс, Вантаа, Фінляндія, між станціями та Аеропорт Гельсінкі-Вантаа. Пасажирообіг у 2019 склав 1,075,075 осіб Відкрита 1 липня 2015. Конструкція — односклепінна глибокого закладення, з однією острівною платформою на дузі. Пересадки * Автобуси: 415, 561, 562, 573, 574, 575, 576, 615, 621 Див. також * Кех'ярата Примітки

01753d80d67721833603aa920cf157b631a32081

Список керівників держав 904 року Список керівників держав 904 року — це перелік правителів країн світу 904 року. Список керівників держав 903 року — 904 рік — Список керівників держав 905 року — Список керівників держав за роками Європа * Абхазьке царство — Костянтин III (894—923) * Англія ** Королівство Східна Англія — суб-король під скандинавами Ґутрум II (902—918) ** Король Англії — Едуард Старший (899—924) ** Гвікке — до 994 немає даних. ** Конволл — Рікат (900—910) ** Королівство Йорвік — Гальфдан II та Еовілс (902—910) ** Мерсія — Етельред II — елдормен у 884—911 роках ** Нортумбрія — елдормен Едвульф II (887—913) * Королівство Астурія — Альфонсо III Великий (866—910) * Перше Болгарське царство — Симеон Великий (893—927) * Волзька Болгарія — Алмиш (895—925) * Вельс ** Брихейніог — Теудр ап Гріфід (900—934) ** Королівство Гвент — Брохфел ап Меуріг (880—920) ** Королівство Гвінед — Анарауд ап Родрі (878—916) ** Дівед — Ліварх ап Хіфаїд (893—904); Родрі ап Хіфаїд (904—905) ** Морганнуг — Овейн I (886—930) ** Королівство Повіс — Ллівелін ап Мерфін (900—942) ** Сейсіллуг — Каделл ап Родрі (871/872-909) * Венеційська республіка — дож П'єтро Трібуно (887—912) * Візантійська імперія — Лев VI Мудрий (886—912) ** Неаполітанське герцогство — Григорій IV (898—915) * Вірменія — Смбат I (890—913/914) * конунґ данів Олаф Зухвалий (903—910) * Дукля — Петр (Петрислав I) (900? — 925?) * Ірландія — верховний король Фланн Сінна (879—916) ** Айлех — Ніалл Глундуб мак Аеда (896—919) ** Айргіалла — — Маол Краойв О'Луйв Шонах (900? — 917) ** Дублін (королівство) — Дублін покинутий скандинавами по 917 рік. ** Коннахт — Катал ІІІ МакМугрон (900—925) ** Ленстер — Кербалл мак Муйрекан (885—909) ** Король Міде — Фланн Сінна (877—916) ** Мунстер — Кормак мак Куйленнайн (902—908) ** Улад — Аед мак Еохокайн (898—919) *** Конайлле Муйрхемне — Конглах мак Гайрбіха (891—913) * Кахетія — Квіріке I (893—918) * Італія * Король Італії Людовик II Сліпий (900—905) ** Іврейська марка — Адальберт I (902—924) ** Князівство Капуанське — Атенульф I (887—910) ** Князівство Беневентське — Атенульф I (900—910) ** Герцогство Гаета — Доцибіл I (866—906) ** Салернське князівство — Гваймар II (901—946) ** Сполетське герцогство — Альберік I (898—922) ** Герцогство Фріульське — Беренгар I (896—924) *** Лонгобардія (фема) — Мелісен (899—905) * Кавказ ** Тао-Кларджеті — Адарнасе II (888—923) * Коїмбрське графство — Ерменегільдо Гутьєррес (878—920) * Критський емірат — Мухаммад (895—910) * Королівство Наварра — Фортун I (882—905) * Кордовський емірат — Абдаллах ібн Мухаммед (888—912) * Німеччина ** Герцогство Баварія — Людовик IV Дитя (899—907) ** Архієпископ Зальцбургу — Дітмар I (874—907) ** Герцогство Саксонія — Оттон (880—912) * Король Норвегії Гаральд I Прекрасноволосий (872—930) * Графство Португалія — Лусідіо Вімаранеш (873—922) * Велика Моравія — князь Моймир II (894—907) * Угорське князівство — надьфейеделем Арпад (895—907) * Україна — Київський князь Олег Віщий (882—912) * Західне Франкське королівство — Карл Простуватий (898—922) * Східне Франкське королівство — Людовик IV Дитя (900—911) ** Графство Арагон — Галіндо II Аснарес (893—922) ** Герцогство Аквітанія — Ґійом I Благочестивий (893—918) ** Графство Булонь — граф Бодуен I Лисий (896—918) ** Архграф Верхньої Бургундії — до 925 невідомо ** Герцогство Васконія — герцог Гарсія II (893—920) ** Бретонське королівство — Ален I Великий (888—907) ** Графство Керсі — Раймунд (898—906) ** Графство Мен — Гуго I (900—950) ** Графство Тулуза — Ед (877—918/919) ** Урхельське графство — Суніфред II (897—948) ** Фландрія — Балдуїн II (879—918) * Хозарський каганат — Аарон I (900—910) * Хорватія — Мунцімир (892—910) * Чехія — князь Спитігнєв I (894—915) * Швеція — Рінґ Ерікссон (855/882-910) * Шотландія ** Король Шотландії Костянтин II (900—943) ** Стратклайд — Дональд I (889—908) * Святий Престол; Папська держава — папа римський Сергій III (904—911) * Вселенський патріарх Миколай Містик (901—907) ** Тбіліський емірат — Джафар I (882—914) Азія * Близький Схід * Багдадський халіфат — Алі аль-Муктафі (902—908) ** Алавіди — до 916 невідомо ** Дербентський емірат — Мухаммед I (885—915) ** Зіядіди — Ібн Зіяд (902—904); Абул-Джейш Ісхак ібн Ібрагім (904—981) ** Держава Ширваншахів — Мухаммад I (880—912) ** Яфуриди — Асад бін Ібрагім (898—944) * Індія ** Західні Ганги — Рачамалла II (870—907) ** Гуджара-Пратіхари — Махендрапала I (885—910) ** Камарупа — Брахма Пала (900—920) ** самраат Кашмірської держави (Династія Утпала) — Гопалаварман (902—904); Санката (904); Сугандха (904—906) ** Імперія Пала — Нараянпала (873—927) ** Держава Пандья — Мараварман Раджасімха II (900—920) ** Раджарата — раджа Удая I (901—920) ** Раштракути — Крішна II (878—914) ** Династія Тхакурі — Нарендрадева ІI (?—949) ** Саканбарі — нріпа Чанданараджа (890—917) ** Східні Чалук'ї — Чалук'я Бхіма I (892—921) ** Чандела — володар Даджхауті Рахіла (885—905) * 1-й магараджа держави Чеді й Дагали Шанкарагана II (890—910) ** Чола — Адітья I (871—907) ** Династія Шахі (Кабулшахи, Індошахи) — Камалука (895—921) * Індонезія ** Матарам — Балітунг (898—910) ** Сунда Віндусакті Прабу Деваген (895—913) ** Шривіджая — до 960 невідомо * Середня Азія ** Киргизький каганат — імена правителів невідомі. Поступовий розпад до 924 р. * Китай ** Династія Тан — Чжао-цзун (888—904); Ай-ді (904—907) *** ідикут Кучі — до 940 правителі невідомі ** Наньчжао — Чжен Майси (902—909) * Корея ** Об'єднана Сілла — ісагим (король) Хьогон (897—912) ** Пархе — тійо Тевігє (895—906) ** Тхебон — Кун Є (901—918) ** Хупекче — Кьонхвон (892—935) * Паган — король Таннет (876—894/904); Сале Нгакве (904—934) * Персія ** Баванди — Шарвін II (896—930) ** Саффариди — Тахір ібн Мухаммад ібн Амр (901—909) ** Саджиди — Юсуф іб-Абу-Садж (901—928) * Кхмерська імперія — Гаршаварман I (900—923) * Японія — Імператор Дайґо (897—930) Африка * Аксумське царство — Арбаса Ведем (897—917) * Берегвати — Абу'л-Гуфайл Мухаммед (888—917) * Некор (емірат) — Саїд II ібн Саліх (864—916) * Ідрісиди — Ях'я III ібн Аль-Касем (883—904); Ях'я IV ібн Ідріс (904—917) * Макурія — Георгіос I (854/856-920) * Мідрариди — Яса ібн Мідрар (883—909) * Рустаміди — Абу Хатім Юсуф ібн Абу'л Якзан (901—906) * Тулуніди — Гарун ібн-Хумаравейх (896—904); Шейбан ібн-Ахмед (904—905) * Королівство Шоа — амір Хабоба (896—928)

0b0fac5a6fba63ccfd9d0cc5c7ed0345a60f0d8d

Станіслав Вигура Станіслав Вигура — городничий Києва, засновник Вигурівщини. Життєпис Походить з шляхетного православного роду, що володів селом Вигуричі на Волині. 30 травня 1607 року король Сигізмунд III Ваза надав Станіславові Вигурі посаду упровителя королівського замку в Києві. Селище Милославичі на лівому березі Дніпра належало до київського староства, доходи з якого йшли київському воєводі. Після нападу Фрідріха Тишкевича з Лагойска на Милославичі вони були дотла знищені. Вигура поскаржився на це до коронного трибуналу у Любліні і відновив поселення, заснувавши там садибу (фільварок). Оскільки попереднє село було знищено, король видав у 1613 році новий привілей Вигурі і його дружині Полонії Черемівні на довічне володіння Милославичами і островом Муромцем разом з правом виходу в річку Супій. В 1628 р. землі перейшли у користування племінникові Семенові Вигурі. Після смерті Станіслава Вигури 1638 року посада київським управителем став йогоСемен Вигура. Герб Зберігся відбиток печатки з гербом. В полі печатки іспанський щит, на якому підкова кінцями додолу в супроводі двох хрестиків. Над щитом три страусові пера, навколо щита намет (герб Люба), згори літери SW. Примітки

010f28595b72417c31bd89dc9daa4e15cccec879

Маркович Лев Лев Маркович (Маркевич) (1881—1930) — український громадський діяч на Волині, депутат І каденції Сейму Речі Посполитої. Почесний член «Просвіти». Бібліографія *

d9b2635361ef6ed4d1b67d0d786cba086ce0ce34

Девічанський потік * Девічанський потік (притока Крупиниці) * Девічанський потік (притока Сикениці)

0cbea2f18b952272ce6ffb584d72389a29c7f3a3

Всесвітня федерація дартсу Всесвітня федерація дартсу () — спортивний керівний орган, і (разом із PDC) організатор турнірів з гри в дартс. Федерація була утворена у 1974 році представниками чотирнадцяти національних асоціацій дартсу. Членство відкрито для національних асоціацій дартсу з усіх країн. WDF заохочує популяризацію дартсу між цими організаціями, намагаючись отримати міжнародне визнання дартсу як основного виду спорту. WDF є повноправним членом глобальної асоціації міжнародних спортивних федерацій, яка є керівним органом міжнародних спортивних федерацій. WDF проводить Кубок світу WDF, а також континентальні змагання, такі як Кубок Америки WDF, Кубок Азіатсько-Тихоокеанського регіону WDF і Кубок Європи WDF. Країна, яка посідає перше місце в загальній таблиці лідерів (загальний найкращий результат у двох видах, одиночному, парному, командному), стає володарем кубку світу WDF. Переможці будь-яких з цих змагань також можуть називати себе офіційними переможцями кубку світу WDF. Переможці континентальних змагань можуть називати себе офіційними переможцями своїх регіонів. Після розпаду британської організації дартсу (BDO) у вересні 2020 року, WDF оголосила про плани запустити чемпіонат світу WDF, і WDF World Masters. Обидва змагання вперше відбулися у 2022 році, починаючи з чемпіонату світу з дартсу WDF 2022 у квітні. Примітки Посилання * Всесвітня федерація дартсу (WDF) * Британська організація дартсу (BDO)

02a92ee4b79a5af65c2d1056ffff9207c6837207

Mochlus simonettai Mochlus simonettai (вертлявий сцинк Сімонетти) — вид сцинкоподібних ящірок родини сцинкових (Scincidae). Ендемік Сомалі. Вид названий на честь італійського зоолога (1930-2021). Опис Тіло (не враховуючи хвоста) сягає 9 см завдовжки. а хвіст дещо коротший за решту тіла. Поширення і екологія Mochlus simonettai відомий з типової місцевості в районі в провінції Нижня Шабелле. Це вид живе в прибережних саванах, в заростях серед дюн, в садах. Примітки Джерела *Lanza B (1979). "Lygosoma simonettai, a new black-headed skink from Somalia". Monitore Zoologico Italiano, Supplemento 12 (4): 25–32. (Lygosoma simonettai, new species). (in English, with an abstract in Italian).

037632451ad9e2837a334fb4500e8057a1207b3b

Медаль Богдана Пачинського Медаль Богдана Пачинського — нагорода Польського астрономічного товариства за видатні досягнення в галузі астрономії та астрофізики. Нею можуть бути нагороджені польські та іноземні вчені. Премія була заснована під час з’їзду товариства у Гданську, яке відбулось 11–14 вересня 2011 року. Нагорода названа на честь видатного польського астронома Богдана Пачинського (1940–2007). Лауреати * 2013: Мартін Ріс — медаль, вручена під час з'їзду ПАТ у Варшаві, який відбувся 11-14 вересня 2013 року * 2015: Джордж У. Престон — медаль, вручена під час з'їзду ПАТ у Познані, який відбувся 7-10 вересня 2015 року * 2017: Александер Вольщан — медаль, нагороджена під час з'їзду ПАТ в Зеленій Гурі, який відбувся 11-14 вересня 2017 року * 2019: Войцех Дзембовський — медаль, вручена під час з'їзду ПАТ в Ольштині, який відбувся 8-12 вересня 2019 року * 2021: Ромуальд Тиленда — медаль, вручена під час з'їзду ПАТ, який відбувся 13-17 вересня 2021 року Примітки

05cf064bada9b6fbc871e21dac06c1bb37a8829a

XXXX (пиво) Пивоварня XXXX, Мілтон, Квінсленд XXXX (вимовляється як "фор екс") — бренд австралійського пива, яке варять у Мілтоні, Брісбен, квінслендська пивоварня Castlemaine Perkins (Lion тепер підрозділ японської компанії). Це пиво дуже популярне в Квінсленді, його зазвичай можна знайти в пабах і барах. У 1924 році бренд XXXX був вперше представлений Castlemaine та є поверненням до давньої традиції використання X для позначення міцності елю. Назва бренду також заснована на XXX Sparkling Ale, представленому в 1878 році. праворуч Пива Наразі продаються такі бренди: * XXXX Bitter, світлий лагер 4,4% ABV, що продається під брендом XXXX. Під час замовлення в Квінсленді його часто називають XXXX Heavy. * XXXX Gold, лагер середньої міцності — 3,5% ABV. XXXX Gold також містить менше вуглеводів . При замовленні в Квінсленді пиво просто називають Gold. * XXXX Summer Bright Lager, повна міцність 4,0% пива з низьким вмістом вуглеводів. Summer Bright також доступний зі смаком лайму та манго. * XXXX Dry, продається як легкий для пиття міцний лагер з 4,2% ABV. Крім того, пиво, яке раніше не вироблялося у великих масштабах, іноді пропонується невеликими обмеженими випусками в XXXX Alehouse & Restaurant, який розташований разом із пивоварнею. У минулому вони включали: * Thirsty Dog, пшеничне пиво, популярне в 1990-х роках. * XXXX Draft, менш газована версія XXXX Bitter, випущена в 1970-х роках, призначена для повторення унікального смаку пива з дерев'яної бочки . * Carbine Stout, стаут, який варили з 1915 по 2008 рік, названий на честь відомого скакового коня 1890-х років. * Castlemaine Best IPA, індійський світлий ель, вперше зварений у 1918 році. * У грудні 2019 року оригінальний XXX Sparkling Ale був випущений обмежено в кількох барах центрального ділового району Брісбена, зокрема в Alehouse. Інші сорти пива, які більше не доступні, включають: * XXXX Light, пиво з меншим вмістом алкоголю 2,3% ABV. * XXXX DL Lager, пиво з низьким вмістом вуглеводів, яке було доступне з 4,4% ABV. * XXXX Золотий австралійський світлий ель, 3,5% ABV. Історія Бренд XXXX був запущений у 1924 році компанією Castlemaine Brewers, названий на честь міста Каслмейн, штат Вікторія, де компанія була заснована в 1857 році. На жовто-червоній табличці досі красується назва міста. XXXX варили на пивоварні Castlemaine Perkins Milton Brewery з моменту запуску, на етикетках пивної пляшки та банок був надрукований художник (пізніше дуже стилізований) ескіз пивоварні. У 1950-х роках на пивоварні встановили помітний знак «ХХХХХ». «XXXX» означає традиційну систему класифікації міцного пива. У 1992 році Castlemaine Perkins була придбана австралійською компанією з виробництва напоїв і продуктів харчування Lion Nathan яку, у свою чергу, придбав японський конгломерат напоїв Kirin у 2009 році. У березні 2016 року XXXX Bitter було знижено з 4,6% до 4,4% алкоголю за об’ємом (ABV). Розподіл XXXX вироблявся за ліцензією у Великобританії компанією InBev Ltd до 2009 року. Він був зазвичай доступний у банках у британських ліцензіях, а іноді й на розлив у британських пабах. При 3,7% алкоголю британське пиво XXXX було дещо слабшим, ніж більшість австралійських варіантів. Castlemaine XXXX було виведено з Великобританії наприкінці червня 2009 року, коли закінчився термін дії ліцензійної угоди InBev. Іконографія, реклама та визнання бренду Містер Форекс у рекламі 1920 року Консервовані та розлиті в пляшки версії двох найпопулярніших сортів пива XXXX Талісманом XXXX є містер Форекс – веселий чоловік з мультфільму у костюмі з капелюхом, який зображений на міській стороні пивоварні Fourex у Мілтоні. Кажуть, що Mr Forex був створений за зразком колишнього директора фірми Педді Фіцджеральда, але Mr Fourex був задуманий у 1924 році, а Фіцджеральд почав працювати з XXXX лише приблизно в 1933 році. Друга теорія полягає в тому, що мультфільм заснований на відомому карлику, який наприкінці 1920-х років продавав газети в передмісті Фортітюд-Веллі. Справжня людина, яка надихнула мультфільм, залишається загадкою. Загальне прізвисько, яке використовують військові (передане австралійцями своїм гостям із союзників) — «колючий дріт», оскільки XXXX виглядає як паркани, які використовують у глибинці. Другу велику кампанію було розпочато на початку 1980-х років у районі Північного Квінсленда після того, як тодішній генеральний менеджер «XXXX» Пет Холмбо почув про місцево відомого Клінтона Хоу, міського дорожника, який може споживати дуже велику кількість пива за короткий час (приблизно 3 л за 1 хвилину або 3/4 гал.). Під тиском уряду компанія була змушена закрити кампанію протягом перших кількох днів телереклами. Рекламна кампанія 1980-х і 1990-х років містила слоган «Австралійці не віддадуть XXXX ні за що інше». Більшість пива під маркою XXXX продається в Австралії у банках об’ємом 375 мл ( tinnies ), пляшках об’ємом 375 мл ( stubbies ) і пляшках об’ємом 750 мл ( tallies або long necks ), на розлив (у більшості пабів Квінсленда, але також меншою мірою по всьому світу). решта Австралії) і всі пляшки мають кришки, що закручуються. Під закрученими верхніми кришками є дрібниці. XXXX все ще подають із дерев’яних бочок у готелі Breakfast Creek у Ньюстеді, Квінсленд. Незважаючи на те, що пиво не кондиціоноване в бочках, як у випадку з британським справжнім елем, воно непастеризоване та доставляється самопливом. У серії фантастичних романів Террі Пратчетта « Дискосвіт» континент, схожий на Австралію, називається XXXX, що вимовляється як «фореки». Етикетки XXXX зазвичай містять зображення пивоварні Мілтон поряд із залізничною лінією Іпсвіч, наразі із Квінслендською залізницею EMU на передньому плані без існуючого великого залізничного паркану. Попередні марки мали парові двигуни та дизелі, коли ці локомотиви частіше бачили в Брісбені. Спортивне спонсорство та кампанії Eastern Creek Raceway, Сідней XXXX є головним спонсором Queensland Maroons у серії State of Origin з регбі-ліги. XXXX Gold також є спонсором Queensland Bulls і асоціацій крикету QLD, SA, ACT & NT. XXXX Gold також спонсорує австралійську серію чемпіонату V8 Supercars, a також австралійське відділення Professional Bull Riders (PBR). XXXX виступив спонсором серії XXXX Gold Beach Cricket Tri-Nations 2007. У ньому брали участь відомі гравці в крикет з Австралії, такі як Аллан Бордер, Англії, включаючи Грема Гуча, і Вест-Індії, включаючи Кортні Волш і сера Віва Річардса. З 2012 по 2015 рік XXXX GOLD орендувала на три роки Гарбузовий острів площею 15 акрів на півдні Великого Бар’єрного рифу, який вони перетворили на острів XXXX для використання в рекламі та рекламних заходах. Примітки Зовнішні посилання * * XXXX Island Website * XXXX Gold Beach Cricket Official site * History * The Aussie Beer Baron * Australian Beers Page

38b85a20bf9b7d2526b0fc89e3c77abe8ae85a0b

Гашишне масло Збільшене зображення краплі гашишного масла на кінці голки Гашишне (бурштинове, медове) масло — концентрований продукт із конопель, темна в'язка рідина з високим (до 90 %) вмістом тетрагідроканабінолу (ТГК) . Колір варіюється від темно-зеленого до темно-коричневого. Виготовляється із суцвіть конопель шляхом екстракції в апараті Сокслета; для перевезення фасується в герметичні невеликі контейнери або фармацевтичні капсули. Може додаватися в мед або солодощі, а також використовується для просочення курильного матеріалу (тютюну, марихуани, цигаркового паперу). По дії впливу нагадує високоякісний гашиш. Застигле масло на рослинному матеріалі Гашишне масло було винайдене в XIX ст. американськими фармацевтами і отримало високу оцінку медиків як найбільш адекватна заміна опіуму (при аналогічній анальгетичній та заспокійливій дії не викликає запорів та втрати апетиту). На його основі було створено безліч препаратів, найвідомішим із яких були снодійні пігулки д-ра Брауна, сироп Тулу, сироп Лобелія. На сьогодні всі ці ліки зняті з виробництва, оскільки містять ТГК.

0324e6c75203838ca80837585cff4449e4ae15a4

Атаянц Сергій Аванесович Сергій Аванесович Атаянц (1928–2012) — радянський та російський інженер-конструктор, організатор авіаційної промисловості, заступник генерального конструктора ТАНТК імені Г. М. Берієва (1973—2012). Лауреат Премії Уряду Російської Федерації у галузі науки і техніки (1996). Біографія Народився 15 червня 1928 року в Махачкалі. Батьки С. Атаянця походять із села Дашбаши (Караглух) Гадрутського району НКАО. Засновник роду Атаянців на рубежі 18-19 століть збудував у селі церкву Богоматері. Дядько архітектора Максима Атаянця. До 1946 року працював і навчався у Махачкалінській середній школі. З 1946 по 1952 роки навчався на літакобудівному факультеті Харківського авіаційного інституту, здобувши спеціальність інженера-механіка з літакобудування. з 1952 року направлений до Таганрогу на ОКБ-49. З 1952 по 1954 роки — інженер-конструктор бригади обладнання літаків, з 1954 по 1962 роки — начальник конструкторської бригади, керував створенням висотного обладнання для літака Бе-10. З 1962 по 1972 — начальник конструкторського відділу і заступник начальника Конструкторського бюро (КБ-3 — конструкторське бюро бортового радіоелектронного обладнання), з 1972 по 1973 був провідним конструктором по літаку. З 1973 по 2012 роки — заступник генерального конструктора ТАНТК імені Г. М. Берієва, С. А. Атаянц брав безпосередньо участь у розробці двох найскладніших авіаційних комплексів: літака-ретранслятора Ту-142МР та літака радіолокаційного дозору та наведення А-50, будучи заступником головного конструктора з цих тем та вирішуючи ключові питання при їх проектуванні, будівництві та проведенні випробувань. До 2012 року під керівництвом С. А. Атаянця велися роботи з розробки новітнього авіаційного комплексу А-100 на зміну літакам А-50, а також літака постановки перешкод А-90. Помер 28 вересня 2012 року в місті Таганрог, Ростовській області. Нагороди * Орден Трудового Червоного Прапора (1983) * Орден Знак Пошани (1971) * Орден Пошани Премії * Премія Уряду Російської Федерації в галузі науки і техніки (11.01.1996 — «за розробку та створення нової техніки») Пам'ять * У зв'язку зі стратегічним значенням літаків радіолокаційного дозору та наведення (РЛДН) А-50 і А-50У, а також збереження пам'яті про головного конструктора, який зробив величезний внесок у їх розробку та створення, рішенням Військової ради ВПС Росії літаку А-50У бортовий номер 37 в 2014 році присвоєно ім'я — «Сергій Атаянц». Примітки Література * Армяне — военные учёные, конструкторы, производственники и испытатели XX века / А. Е. Саркисян. — Ереван: Амарас, Т. 3. — 2005 г. — 443 с. — 251—261 с. — ISBN 99930-1-069-3 Посилання * * *

b933749a18c2b36b5d0a350700f7cfe3d1d621aa

Ϫ Ϫ, ϫ (джанджа, жанжа) - літера коптського алфавіту, який використовується для написання коптської мови. Позначає звук dʒ. Від літери походить глаголична та кирилична форми літери Ж (живѣте). Див. також * Коптська абетка

033efddd7fb690f90a51e129a2befb31ba2c6da6

Іван Звіряка '''Іван Звіряка (чернече ім'я Юстин)''' ( 1717 — до 26 лютого 1790) — чернець, двоюрідний брат відомого українського філософа, поета та педагога Григорія Сковороди. Життєпис Народився в родині посполитого з Чорнух. 1743 року закінчив навчання і постригся в монахи Києво-Печерської Лаври. Був висвячений на ієродиякона й ієромонаха, став настоятелем Троїцького монастиря. Згодом призначений на престижну посаду керівника Лаврської друкарні відповідно до Рішення Духовного Собору Києво-Печерської Лаври. Будучи ігуменом в Сінненському Покровському монастирі неодноразово приймав свого двоюрідного брата Григорія Сковороду, коли той там зупинявся. Знавець античної (грецької та римської) літератури. Джерела * .

1f471c540da7498345767241d45e2821955cd230

Аврамчук Іванна Іванівна Іва́нна Іва́нівна Аврамчу́к (* 1998) — українська легкоатлетка. Спеціалізується в бігу з перешкодами. Життєпис Народилась 1998 року. Навчалася в Київській обласній школі вищої спортивної майстерності. На Чемпіонаті Європи з легкої атлетики серед юніорів 2017 здобула бронзову нагороду в естафеті 4х400 метрів — вона та Олександра Сидор, Альона Гордієнко й Ксенія Карандюк. Чемпіонат України з легкої атлетики в приміщенні 2014 — бронза на дистанції 4х400 метрів; представляла Київську область — вона та Альона Маротчак, Катерина Балясникова та Ксенія Карандюк. Чемпіонат України з легкої атлетики 2017 — бронза на 4х400 метрів; представляла Київську область; вона та Олександра Сидор, Альона Гордієнко, Ксенія Карандюк. Юніорський чемпіонат Європи з естафети-2017 — чемпіонки на дистанції 4х400 метрів — вона та Джойс Коба, Ірина Марчак і Анастасія Бризгіна. Чемпіонат України з легкої атлетики в приміщенні 2018 — бронза на 4х400 метрів — команда Київської області; вона та Олександра Сидор, Анастасія Ковальова і Юлія Мороз. Чемпіонат України з легкої атлетики серед молоді 2018 — срібна нагорода, 400 метрів. Чемпіонат України з легкої атлетики в приміщенні 2021 — бронза 4х400 метрів — команда Києва; Марія Мокрова, Іванна Аврамчук, Владислава Шевченко та Наталія Пироженко-Чорномаз. Чемпіонат України з легкої атлетики 2021 — дистанція 4х100 метрів; золота нагорода (команда Києва) — Марія Мокрова, Іванна Аврамчук, Наталія Юрчук та Ганна Чубковцова. Також Іванна працює тренеркою з легкої атлетики. Примітки Джерела * Легка атлетика України * Українські легкоатлетки виграли юніорський чемпіонат Європи з естафети

3b6ac51d355053c034cc1bfc6e9fda966f8a8f8f

Рут Асава Рут Айко Асава (англ. Ruth Aiko Asawa, 24 січня 1926 – 5 серня 2013) — американська модерністська скульпторка та художниця. Її роботи представлені в колекціях Музею Соломона Р. Ґуґґенгайма та Музею американського мистецтва Вітні в Нью-Йорку. П'ятнадцять дротяних скульптур Асави постійно виставляються у Музеї де Янга в Сан-Франциско в парку Золота Брама, а кілька її фонтанів розташовані в громадських місцях Сан-Франциско. Вона обстоювала мистецьку освіти та доклала зусиль до створення Школи мистецтв Сан-Франциско, яка була перейменована на Школу мистецтв Сан-Франциско Рут Асава в 2010 році. У 2020 році Поштова служба США вшанувала її роботу, випустивши серію з десяти марок, на котрих зображено її відомі дротяні скульптури. Молоді роки та освіта Рут Айко Асава народилася в 1926 році в Норволку, штат Каліфорнія, і була однією з семи дітей. Її батьки, іммігранти з Японії, керували фермою до інтернування японців під час Другої світової війни. За винятком батька Рут, сім'я була вивезена до центрі збору, поспішно створеному на іподромі Санта-Аніта, де вони перебували протягом більшої частини 1942 року, після чого їх відправили до Центру військово-переміщених в Арканзасі. Батько Рут, Умакічі Асава, був заарештований агентами ФБР у лютому 1942 року та інтернований до табору у Нью-Мексико. Протягом наступних шести місяців родина Асава не знала, живий він чи мертвий. Асава не бачила свого батька шість років. Молодша сестра Рут, Ненсі (Кіміко), відвідувала сім'ю в Японії, коли її родина була інтернована. Вона не змогла повернутися, оскільки США заборонили в'їзд навіть американським громадянам з Японії. Ненсі була змушена залишитися в Японії на час війни. Рут Асава так казала про інтернування та пережите її сім'єю: Мистецтвом Асава зацікавився в ранньому віці. У дитинстві вчителька третього класу заохочувала її створювати власні твори мистецтва. У результаті Рут отримала першу премію на шкільному конкурсі мистецтв у 1939 році за її твір про те, що робить людину американцем. Після закінчення середньої школи центру для інтернованих вона вступила до державного педагогічного коледжу Мілуокі, маючи намір стати вчителем мистецтва. Їй не дозволили відвідувати коледж на узбережжі Каліфорнії, оскільки війна тривала, а зона, де вона збиралася навчатися, все ще була оголошена забороненою для етнічних японців, незалежно від того, були вони американськими громадянами чи ні. Не маючи змоги знайти роботу для необхідної викладацької практики, щоб отримати ступінь, вона залишила Університет Вісконсин-Мілвокі без ступеня. (Вісконсин присудив їй ступінь у 1998 році.) Асава розповіла про випадок, коли вона зупинилася в Міссурі, щоб скористатися туалетом, коли вони з сестрою не знали, якою ванною скористатися. На автобусній зупинці був кольоровий і білий туалет, і через расову дискримінацію в той час вони вирішили використовувати кольоровий туалет. В Блек-Маунтені було більше рівності для неї та інших студентів, включаючи інших азіатських американців та афроамериканців. У студентському містечку вони були рівними, та в місті справжність расизму була очевидною. Це призвело до відчуття соціальної свідомости та інтимности в творах Асави, на яку вплинуло нещастя, які пережила її сім'я. Влітку перед останнім роком навчання в Мілуокі Асава поїхала до Мексики зі своєю старшою сестрою Лоїс (Масако). Асава відвідував уроки мистецтва в Національному автономному університеті Мексики; серед її вчителів була Клара Порсет, дизайнерка інтер'єрів з Куби. Подруга художника Йозефа Альберса, Порсет розповіла Асаві про Блек-Маунтін Коледж, де він викладав. Рут розповідала: З 1946 по 1949 рік вона навчалася в Black Mountain College у Йозефа Альберса. Асава навчився використовувати звичайні матеріали від Альберса та почала експериментувати з дротом, використовуючи різні техніки. Як і всі студенти коледжу Блек-Маунтен, Асава проходила курси з різноманітних мистецтв, і цей міждисциплінарний підхід допоміг сформувати її мистецьку практику. Її навчання в Іллі Болотовського та Йозефа Альберса було визначильним. Особливо на неї вплинули літні сесії 1946 та 1948 років, які включали курси художника Джейкоба Ловренса, фотографа та історика Бомонта Ньюголла, Жана Варди, композитора Джона Кейджа, хореографа Мерса Каннінґема, художника Віллема де Кунінга, скульптора Лео Аміно та Річарда Бакмінстера Фуллера. За словами Асави, курси танців, які вона відвідувала з Мерсом Каннінгемом, особливо надихнули. Кар'єра У 1950-х роках, будучи студенткою коледжу Блек-Маунтін в Ешвіллі, штат Північна Кароліна, Рут зробила серію в’язаних гачком дротяних скульптур у різних абстрактних формах. Асава відчувала, що вона та її однокурсники випереджають адміністрацію, розвиваючи власну форму модернізму в скульптурі, постійно пробуючи щось нове. Вона почала з дизайну кошиків, а пізніше досліджувала біоморфні форми, які звисали зі стелі. Вона навчилася техніці в’язання гачком під час поїздки до Йозефа Альберса, коли він був у відпустці в 1947 році в Толуці, Мексика, де селяни використовували подібну техніку для виготовлення кошиків із оцинкованого дроту. Вона пояснила: Після її поїздки до Мексики вчитель Асави Ілля Болотовський зазначив, що її інтерес до традиційного малювання змінився захопленням використанням дроту як способу малювання в просторі. Її петлеподібні дротяні скульптури досліджують взаємозв’язок внутрішніх і зовнішніх об’ємів, створюючи, за її словами, «форму, яка була всередині і зовні водночас». Вони були описані як втілення різних матеріальних станів: інтер’єр і екстер’єр, лінія та об’єм, минуле та майбутнє. Асава сказала: При цьому вона розвивала свою техніку, експериментуючи з ручними засобами візуальної комунікації. Експериментування було ключовим у пошуку її візуальної ідентичності як художниці. Хоча її техніка створення скульптур нагадує ткацтво, вона не вивчала ткацтво і не використовувала волокнисті матеріали. Матеріали мали значення. Будучи бідною студенткою коледжу, Асава користувалася недорогими знайденими предметами, такими як каміння, листя та палиці, тому що в неї не було ні коштів, ні доступу до якісного паперу. Близькість і відкритість були їхнім ресурсом. Дротові скульптури Асави принесли їй популярність у 1950-х роках, коли її роботи кілька разів з’являлися на бієнале Вітні, на виставці 1954 року в Музеї сучасного мистецтва Сан-Франциско та на художній бієнале Сан-Паулу 1955 року. У 1962 році Рут почала експериментувати з дротяними скульптурами розгалужених форм, укорінених у природі, які ставали все більш геометричними та абстрактними, оскільки вона продовжувала працювати в цій формі. Вона інколи обробляла дріт, гальванізуючи його. Рут також експериментувала з гальванічним покриттям, пропускаючи електричний струм у «неправильному» напрямку, щоб створити текстурні ефекти. «Рут випередила свій час у розумінні того, як скульптури можуть функціонувати, щоб визначати та інтерпретувати простір», — сказав Даніель Корнелл, куратор музею де Янга в Сан-Франциско. «Цей аспект її роботи передбачає більшу частину інсталяційної роботи, яка стала домінувати в сучасному мистецтві». У 1965 році Асава взяла участь у стипендії майстерні літографії Tamarind у Лос-Анджелесі як художниця. Співпрацюючи з сімома гравцями майстерні, вона створила п’ятдесят дві літографії друзів, сім’ї (включно з її батьками, Умакічі та Хару), природних об’єктів і рослин. У 1960-х роках вона почала отримувати замовлення на створення великих скульптур у громадських і комерційних приміщеннях Сан-Франциско та інших міст. Асава встановила свою першу публічну скульптуру Андреа (1968) після настання темряви на площі Ґірарделлі, сподіваючись створити враження, що вона завжди була там. Скульптура зображує двох литих бронзових русалок у фонтані, одна з яких годує дитинча, хлюпаючись серед морських черепах і жаб. Мистецький твір викликав багато суперечок щодо естетики, фемінізму та публічного мистецтва після встановлення. Ловренс Галпрін, ландшафтний архітектор, який спроектував набережну, описав скульптуру як "прикрасу приміського газону" та вимагав видалити твір мистецтва. Асава заперечила: «Для старих це повернуло б фантазії дитинства, а для молодих це дало б їм щось згадати, коли вони постаріють». Багато мешканців Сан-Франциско, особливо жінки, підтримали скульптуру русалки Асави. І успішно згуртувався за нею, щоб захистити її. Біля Юніон-сквер (на Стоктон-стріт, між вулицями Пост і Саттер) вона створила фонтан, для якого вона мобілізувала 200 школярів, щоб виліпити з тіста сотні зображень міста Сан-Франциско, які потім відлили в залізо. Протягом багатьох років вона продовжувала проєктувати инші громадські фонтани і стала відомою в Сан-Франциско як «леді фонтанів». Мистецькі роботи Рут Асави постійно зростають у ціні. Коли її твори були виставлені на аукціоні, ціни на її роботи коливалися від $500 до $5382500, залежно від розміру, матеріалу, стану, періоду та особливостей ринку. У 2013 році її скульптури «Без назви» вперше перевищили один мільйон доларів США; двічі в той самий день: на денному аукціоні Sotheby’s, а потім на вечірньому розпродажі Christie’s. У 2019 році один її твір, приблизно 1955 року, було продано за 4,1 мільйони доларів, а инший приблизно 1953-1954, продано за 5,4 мільйона доларів у 2020 році. Громадянська позиція та просування освіти Асава була пристрасною прихильницею художньої освіти як засому розширення можливостей, особливо для дітей. У 1968 році її призначили членом Комісії мистецтв Сан-Франциско і Рут почала лобіювати політиків і благодійні фонди для підтримки мистецьких програм, які принесли б користь дітям і пересічним жителям Сан-Франциско. У 1968 році Асава допомогла заснувати Мистецьку майстерню Альварадо для дітей шкільного віку. На початку 1970-х років це стало моделлю для Програми Мистецької комісії CETA/Neighborhood Arts Program, використовуючи кошти федеральної програми фінансування, Закону про всеосяжне працевлаштування та навчання (CETA), яка стала загальнонаціональною програмою, що передбачає наймання митців усіх дисциплін для публічної роботи для міста. Особисте життя У липні 1949 року Асава вийшла заміж за архітектора Альберта Ланьє, з яким познайомилася в 1947 році в коледжі Блек-Маунтін. У пари було шестеро дітей: Ксав'єр (1950), Айко (1950), Хадсон (1952), Адам (1956–2003), Адді (1958) і Пол (1959). Альберт Ланьє помер у 2008 році. Асава вважала, що «діти схожі на рослини. Якщо їх годувати і поливати, вони виростуть». На момент одруження міжрасові шлюби були законними лише в двох штатах, Каліфорнії та Вашингтоні. Смерть Рут Асава померла природною смертю 5 серпня 2013 року у своєму будинку в Сан-Франциско у віці 87 років. Вибрані роботи

1fc44d59d7266b6833ca7a4d9179b83c44d67d73

Парасомнія Парасомнії (від "за межами" і "сон") — розлади сну, що стосуються ненормальної поведінки під час перебігу сну, засинання та прокидання. Сюди належать зокрема сомнамбулізм, сонний параліч, гіпнагогія, сексомнія, нічні жахи та кошмари, бруксизм. Проблеми із якістю та тривалістю сну класифікують як диссомнії. Примітки

2118b6524a27bfe870afceb850b1edd4d11e20b1

Petermannia Petermannia — єдиний рід рослин родини Petermanniaceae. Petermannia cirrosa, єдиний вид роду, є ендеміком штатів Новий Південний Уельс і Квінсленд в Австралії. Це колюча ліана з жилавими стеблами, яка виростає до 6 метрів у висоту і має ланцетоподібні, яйцеподібні або еліптичні листя з гострою верхівкою. Квітки, які з’являються влітку, мають відігнуті червонувато-зелені або білі листочки оцвітини. Далі йдуть округлі червоні ягоди. Виноски Примітки * *

285a8157ce29088ecb96e3366212aa681765a558

Kaiika Kaiika (на маорі означає «пожирач риби») — це вимерлий рід базальних пінгвінів з ранньоеоценових (підрост Вайпаван-Мангаорапан) відкладень Південного Кентербері, Нова Зеландія. Відомо лише з однієї плечової кістки. Його знайшов у 1998 році доктор Філіп Максвелл, палеонтолог і стратиграф, у формації Кауру Кентерберійського басейну, поблизу річки Вайхао. Його вперше назвали Юен Фордайс і Деніел Томас у 2011 році, а типовий вид — Kaiika maxwelli. Каїка — один із найдавніших відомих пінгвінів. Примітки

2650b41e09e201cea407876ad4cda726c2fad834

Pastor aeternus Pastor aeternus («Перша догматична конституція про Церкву Христову») була видана Першим Ватиканським Собором 18 липня 1870 року. Документ визначає чотири доктрини католицької віри: апостольський примат, наданий Петру, вічність Петра Примат у римських понтифіках, визначення папського примату як папської зверхності, а папська непогрішність — непогрішима вчительська влада (магістерій) Папи. Примітки

097f62f3118f466ee4a42caeeb1509eb9025004f

Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка #ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка НАН України

5dadd085589682964bde5376af232d2b0dfd8af3

Розлад циркадного ритму сну Розлад циркадного ритму сну ( або Circadian rhythm sleep-wake disorders, CRSWD) — група розладів сну, яким характерна розсинхронізація між власним ритмом сну та вимогами середовища, що проявляється в гіперсомнії в години, коли людина повинна не спати, та безсонні в години, коли людина повинна спати. Причинами можуть бути зміни внутрішнього біологічного годинника, зміни часових поясів або робота по змінах. До чотирьох основних типів розладів циркадного ритму сну належать синдром затримки фази сну, , , . Примітки

713ac073c982d2805f9c71fc50cc1aabf97919aa

Дисоціативні конвульсії Дисоціативні конвульсії ( або Psychogenic non-epileptic seizures, PNES) — вид дисоціативних розладів, що схожий за зовнішніми ознаками на епілептичні напади, однак на відміну від останніх не відбувається прикушування язика та мимовільне сечовипускання, а також відсутня повна втрата свідомості: реакції зіниць на світло та корнеальний рефлекс зберігаються. Примітки

bb9ea0a0e34fcdfe57f45ba073de76c821b005ed

DPICM - Удосконалений звичайний боєприпас подвійного призначення #ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Удосконалений звичайний боєприпас подвійного призначення

23b2130fb1a4a9042f864d7c10afe6e062b7ee04

Катинон Катинон, норефедрон, β-кетоамфетамін — моноаміновий алкалоїд, що міститься в каті (Catha edulis) — рослині сімейства Бруслинові, що росте у Східній Африці та на Аравійському півострові. За дією на організм близький до ефедрину, катину, меткатинону та амфетамінів. Ймовірно, має найсильніший психостимулюючий ефект серед похідних від Catha edulis. Катинон відрізняється від багатьох інших амфетамінів приналежністю до функціональної групи кетону. Посилання * Erowid Cathinone Vault * Cathinone Popularity Soars in Israel

00f2f88a6f3cfb34ea64297a66aa1ae4b9b6ca94

Ель-Пардо Королівський палац Ель-Пардо () — невелика королівська резиденція в Мадриді. Історія Першою спорудою на пагорбі Ель-Пардо був будинок, де на початку XV століття зупинявся під час мисливських забав король Енріке III. У XVI столітті король Карл I доручив архітектору Луїсу де Веге побудувати на цьому місці повноцінний заміський палац, який прикрасив полотнами найкращих художників, включаючи шедеври Тіціана. Усі вони були знищені вщент із палацом при пожежі 13 березня 1604 року. Існуючий палац збудовано у XVIII столітті за проєктом Франческо Сабатіні. У XVIII столітті тут було підписано чотири важливі договори між Іспанією, Португалією та Великою Британією щодо їхніх інтересів у Південній Америці. Наприкінці XIX століття король Альфонсо XII обрав Ель-Пардо для свого проживання, тут же він і помер. При Франко Ель-Пардо — приватна, найулюбленіша резиденція іспанського диктатора Франсіско Франко. Була з 50-х років до самої його смерті (до шпиталю його відвезли саме звідси) місцем проживання самого Франко, політичним центром країни та (епізодично) центром її міжнародної політики, де приймали послів та закордонних гостей. В останнє десятиліття життя вже хворого, що під кінець страждав на хворобу Паркінсона та безліччю інших недуг, палац Ель-Пардо був зосередженням функціонерів «бункера» — реакціонерів ближнього оточення і «свити» диктатора. За Франко територія палацу була збільшена вдвічі за рахунок зведення другого крила, що у всьому повторює обриси історичної будівлі. Ель-Пардо являв собою зручне і відповідне смакам свого господаря місце для життя і роботи. У палаці не було бібліотеки, зате був комфортний кінозал. Також тут знаходився кабінет Франко. Сучасність В даний час палац Ель-Пардо використовується в Іспанії як резиденція для прийому важливих іноземних гостей. Поблизу розташовується мала королівська резиденція Сарсуела. Примітки

020a0a1d01a688c514d4993506d56be83a506623

Equoidea Equoidea — надродина непарнокопитних ссавців, яка включає єдину сучасну родину коневих (Rhinocerotidae) та низку викопних форм. Група виникла наприкінці палеоцену в Північній Америці та Європі. Найдавніші Equoidea були дуже примітивними, зуби, черепи та скелети мало чим відрізнялися від предків непарнокопитних. Родини * Equidae * Pachynolophidae * Palaeotheriidae Філогенія Філогенетична кладограма, що відображає положення групи серед парнокопитних: + Примітки

0b1585bb328709a84c47a81284bba886e2e7c62a

Велика Васильківська, 16 Житловий будинок на Великій Васильківській, 16 — перший каркасно-панельний будинок в Києві, 1951 року побудови. Опис Будинок шестиповерховий, односекційний у плані прямокутний, розрахований на 15 квартир. Каркас зібраний із залізобетонних рам, з'єднаних з балками перекриття. Має рядову секцію з двома трикімнатними квартирами. Карниз розвинений спирається на кронштейни. Під вікнами розміщено орнаменти. Дах двосхилий. Перший поверх контрастує з верхніми, має 5 аркових прорізів з архівольтами та пілястрами з капітелями своєрідної форми. Архітектура відбиває перші спроби сполучити збірні елементи заводського виготовлення з елементами неокласики та українського народного декоративного мистецтва. Галерея Примітки

5e0c2d69d15a727f66fce7a4d16e4be0ff536583

Англійсько-Аргентинське футбольне протистояння #ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Футбольне суперництво Аргентини та Англії

004c63948e7c1b6368436dbd283665d0893f1cb5

Річард Ніл Річард Едмунд Ніл (; 14 лютого 1949 року) — американський політик, представник США в 1-му виборчому окрузі Массачусетса з 1989 року. Округ, який з 1989 по 2013 рік був 2-м округом, включає Спрінгфілд, Вест-Спрінгфілд, Піттсфілд, Голіок, Агавам, Чікопі та Вестфілд, і він набагато більш сільський, ніж решта штату. Член Демократичної партії, Ніл є деканом делегації штату Массачусетс у Палаті представників Сполучених Штатів з 2013 року, а також він є деканом делегацій Нової Англії. Примітки

1434d43195e523f6015ba12a1e37e71a2c50a336

Олівія Джакобетті Олівія Джакобетті (нар. 1966) — французька парфумерка . Засновниця незалежної лінії Iunx, а також авторка ароматів для Diptyque, L'Artisan Parfumeur, Guerlain і Hermès, та інших лінійок ароматів. Особливо відома своїм вишуканим стилем, а також інноваціями, такими як її новаторське використання інжиру в парфумерії та популяризація цієї ноти, починаючи з середини 1990-х років. Вона одна з парфумерів, які досягли успіху наприкінці 20-го — на початку 21-го ст., повернувшись «носом» до ароматів та незалежних ліній, які виділяють парфумерів на передній план, відмовившись від парфумів, що продаються модними брендами або знаменитостями в інших сферах. Дитинство та юність Олівія Джакобетті народилася в 1966 році у родині художника Френсіса Джакобетті. Олівія Джакобетті вперше зацікавилася парфумерією в дев'ять років після перегляду фільму Жана-Поля Рапно «Коханці як ми», в якому Ів Монтан зіграв парфумера. Кар'єра У 16 років О. Джакобетті почала працювати в парфумерному бренді Annick Goutal. Наступного року вона приєдналася до французької фірми з виробництва парфумів і смаків Robertet і пропрацювала там 7 років помічником парфумера. У 24 роки (1990 рік) О. Джакобетті заснувала власну компанію Iskia . Працюючи в саду-лабораторії в дев'ятому окрузі Парижа, вона почала отримувати замовлення від таких компаній, як L'Artisan Parfumeur, Diptyque і Hermès . У березні 2003 року за підтримки японського косметичного конгломерату Shiseido О. Джакобетті запустила власну лінію парфумів, а також свічок і продуктів для тіла під назвою Iunx. Продукція продавалася у великому бутіку за адресою rue de l'Université, 48-50 у Парижі, оформлення якого О. Джакобетті розробила разом зі своїм батьком Френсісом. Початковою метою було створити 60 ароматів, але для продукції не знайшли аудиторії, через що лінію Iunx закрили через два роки. Однак, починаючи з 2006 року, продукція Iunx стала знов доступною в бутіку в готелі Costes у Парижі, для якого О. Джакобетті створила фірмовий аромат в 1995 році, одному з перших готелів, який зробив таке замовлення. У 2016 році О. Джакобетті відкрила новий бутік Iunx на вулиці Турнон, 13 у Парижі. У 2017 році О. Джакобетті розробила лінію з п'яти свічок у співпраці з Comédie-Française . Стиль і вплив на парфумерію О. Джакобетті отримала визнання на початку своєї кар'єри за використання інжиру як ноти в парфумах, зокрема в ароматі Premier Figuier 1994 року для L'Artisan Parfumeur і 1996 році Philosykos для Diptyque (бестселер у лінійці), обидва аромати навіяні фіговим деревом ; численні інші лінії наслідували їхній приклад із власними ароматами інжиру в другій половині десятиліття. У книзі Perfumes : The Guide Лука Турін пише : «Premier Figuier був ароматом, який поставив Олівію Джакобетті на карту, і це заслужено: його нота фігового листя… була надмірно натуральною у парфумерії та приємно дратувала».Серед найвідоміших творінь О. Джакобетті — En Passant, тонкий, але інноваційний квітковий аромат, який поєднує ноти бузка з нотами пшениці та огірка, створюючи відчуття весняного дощу на живих квітах. У книзі«Guide» співавтор Туріна Таня Санчес називає En Passant:«ідеальним прикладом напрямку Олівії Джакобетті… прекрасний малюнок білим по білому».Запущений у 2000 році французькою нішевою парфумерною лінією Editions de Parfums Frédéric Malle, цей аромат був частиною повороту до визнання особистості парфумера, що стоїть за створенням аромату. Вперше Ф. Малле додав на етикетки флаконів не лише назву парфуму та бренд, а й «ніс», який створив аромат. Водночас О. Джакобетті є однією із парфумерів, які підвищили популярність і продажі незалежних та нішевих парфумерних ліній на парфумерному ринку, де раніше домінували (за кількома винятками) модні бренди та ліцензіати знаменитостей. En Passant був представлений у 2017 році на виставці сучасної парфумерії в Somerset House у Лондоні. О. Джакобетті також отримала визнання за створення у 1999 році аромату L'Artisan Parfumeur Dzing!,, натхненний паризьким Cirque d'Hiver . Обговорюючи Dzing! в The New York Times Чендлер Берр назвав цей парфум:«Одним із найбільш інноваційних, автентично дивних ароматів за останні два десятиліття», який зумів поєднати різноманітні аромати тирси, циркових тварин, карамельних яблук тощо в «заспокійливу, ніжно- соковиту суміш». Берр пише: «Dzing! грає тонку чистоту проти тонкої сили; він свіжий без зелені (цей трюк потребує серйозного парфумерного таланту), солодкий без цукру (те саме), теплий і м'який, як дошка щойно спиляної сосни, яка ще тепла від леза». Лука Турін поставив оцінку п'ять зірок цьому аромату у The Guide, сказавши, що «О. Джакобетті — це найкраща уява, гумор, а Dzing! — це шедевр». Аромати О. Джакобетті, як правило, є змішаними, для створення яких використовуються як натуральні, так і розроблені в лабораторії синтетичні інгредієнти. О. Джакобетті описує ці елементи як «нероздільні», так потужні синтетичні інгредієнти створюють «хребет» аромату, а натуральні інгредієнти додають «нюанси». Виняток у змішаній практиці О. Джакобетті становлять її парфуми для Honoré des Prés, повністю натуральної лінії. Особисте життя О. Джакобетті живе в Парижі. Має доньку 1996 року народження . Парфуми Diptyque * Philosykos (1996) * Ofrésia (1999) * Ôponé * Curiosités (candle & scented pillar, 2011) * Figuier (candle) * Coing (candle) * Feu de bois (candle) * Bois Ciré (candle) * Myrrhe (candle) * Essence of John Galliano (candle) Honoré des Prés * Coconut Love * Nu Green * Chaman's Party (2008) * I Love Les Carottes (2010) * Sexy Angelic (2008) * Vamp à NY (2010) Iunx * L'Eau Aztèque * L'Eau Baptiste * L'Eau Ivre * L'Eau qui pique * L'Ether * L'Eau Juste * L'Eau Argentine * L'Eau Aztèque * L'Eau Frappée * L'Eau Latine L'Artisan Parfumeur * L'Eau de L'Artisan (1993) * Premier Figuier (1994) * Drôle de Rose (1995) * Fleur de Carotte * Thé Pour Un Eté (1996) * Navegar (1998) * Dzing! (1999) * Je me Souviens * L'Eau du Fleuriste * Passage d'Enfer (1999) * Tea for Two (2000) * Safran Troublant (2002) * Sautes d'Humeur * Figuier Extrême (2003) * Jour de Fete (2004) * Extrait de Songe / L'Eté en Douce (2005) * Fou d'Absinthe (2006) Miscellaneous * Cellarius (candle, 2013) * Cinq Mondes Eau de Brésil * Idole de Lubin (2005) * Hermès Hiris (1999) * Guerlain Petit Guerlain (1994) * Editions de Parfums Frédéric Malle En Passant (2000) * Editions de Parfums Frédéric Malle Iris hand cream (2017) * Andrée Putman Preparation Parfumée (2002) * Hôtel Costes signature (Costes I, 1995) * Byredo Flowerhead with Jérôme Epinette * Theirry Mugler Les Secrets d'Angel (2000) Список літератури

0ac3ac418ad2f85ac6cb8fd5d5e5317ba0045663

Вiета Вiета - чеченське національне блюдо з насіння льону. Густа рідка пастоподібна маса, що отримується з розтертих на млині підсмажених або просто висушених насіння льону. Чеченцями він здавна використовується як живильний загальнозміцнюючий засіб, а також при лікуванні різних захворювань. Вiета вже давно поширена серед чеченців. З меленого насіння льону готували вишукане блюдо - білизну халви - обсмажуючи лляне борошно в киплячій олії в цукрі або меду. Така страва була особливо вдячна чеченці. Чеченці готують страву лише з насіння льону. Від льону до кавказької війни, чеченс також зробив полотно на додаток до страви. Примітки

07657e92fdd3fce86afe0a7e30da11bb22ff9ba9

Театр "Фрагмент" Народний аматорський театр малих форм «Фрагмент» — державний заклад культури, діяльність якого спрямована на створення, публічне виконання та показ творів театрального мистецтва. Розміщується у КБУ «Будинок культури мікрорайону "Роша" м. Чернівці». Заснований у 1974 році тодішнім директором будинку культури Григорієм Сорочаном. З 2019 року керівницею та режисеркою театру є Анна Проданюк. При театрі діє студія для дітей віком від 8 до 15 років. Репертуар театру *«Лист незнайомки» (2017) «Лист незнайомки» - триптих у трьох картинах за новелою Стефана Цвейга. Прем‘єра вистави відбулася 2 листопада 2017р. Режисерка-постановниця, керівниця театру в 2017р. - Анастасія Венців. *«Зіля-королевич» (2021) «Зіля-королевич» — етюд на одну дію за однойменною п'єсою Степана Васильченка. Прем'єра вистава відбулася 9 липня 2021 р. Режисерка-постановниця, музичне оформлення — Анна Продаюк. Ролі виконували: Зіля — Роман Гуцан, Артур Ядернюк; Тетяна — Євгенія Сіроус, Таїсія Косован, Анна Григоряк; Катря — Анна Григоряк, Марія Жарова; Дітлахи — Станіслав Головко, Марія Жарова, Тетяна Жарова, Антоніна Акішева, Яна Дятченко; Вистава стала лавреаткою та посіла друге місце в обласному конкурсі «Буковинська театральна весна» у 2021р. Також колектив театру взяв участь у театральних батлах 24 серпня 2021р. з виставою «Зіля-королевич». *«Напади таланту» (2021) Режисерка-постановниця, пластичне та музичне рішення — Анна Проданюк; Ролі виконували: Божевілля - Євгенія Сіроус; Неля - Анастасія Пожидаєва (Топольницька), Христина Рябко; Ольга - Анна Григоряк; Мати - Марія Янко, Анна Проданюк; *«Зоряна мандрівка» (2021) У виставі беруть участь вихованці дитячої студії при театрі. *«Буковинська Меланія» (2022) Народна драма стоворена спільно з пісенними колективами БК "Роша" та БК "Ленківці" й була показана 14 січня на Соборній площі. *«Вільна була, є і буде» (2022) «Вільна була, є і буде» - поетична вистава за віршами сучасних українських поетів та поеток, прем‘єра якої відбула 11 вересня 2022р. в Будинку естетики та дозвілля м.Чернівці. Режисерка-постановниця, пластичне та музичне рішення — Анна Проданюк; У виставі зіграли: Роман (Ромко) Гуцан, Христина Рябко, Анастасія Дорофтей (Топольницька), Анна Проданюк, Марія Жарова, Анастасія Філіпчук, Тетяна Жарова, Артур Ядернюк та Антоніна Акішева. Окрім повновцінних вистав, у репертуарі театру є безліч сатиричних сценок, літературно-музичних композицій, етюдів, театралізацій байок тощо. Колектив театру *Акторський склад: Анна Григоряк, Анна Проданюк (з 2019), Роман Гуцан (з 2021), Анастасія (Дорофтей) Топольницька (з 2021), Христина Рябко (з 2021), Катерина Васильченко (з 2022), Таїсія Косован (з 2022); Євгенія Сіроус (з 2021 по 2022), Наталя Сливка (у 2021), Марія Янко (у 2021) Дмитро Великголова (у 2021);

0d00ad096e389e65609bf66618f6352002db5532

Cyclanthaceae Cyclanthaceae — родина квіткових рослин. Таксономія Більш ранні системи, такі як система Кронквіста та система Тахтаджана, розміщували Cyclanthaceae як єдину родину в порядку Cyclanthales. У класифікаційній системі Дальгрена Cyclanthaceae були єдиною родиною порядку Cyclanthales у надпорядку Cyclanthiflorae (також званому Cyclanthanae). Система APG (1998) і система APG II (2003) відносять його до порядку Pandanales в кладі однодольних. Родина поширена в неотропіках і складається з 12 родів із загальною кількістю близько 230 відомих видів (Christenhusz & Byng 2016). Роди: *Asplundia Harling *Carludovica Ruiz & Pav. *Chorigyne R.Erikss. *Cyclanthus Poit. *Dianthoveus Hammel & Wilder *Dicranopygium Harling *Evodianthus Oerst. *Ludovia Brongn. *Schultesiophytum Harling *Sphaeradenia Harling *Stelestylis Drude *Thoracocarpus Harling Використання Родина, ймовірно, найбільш відома завдяки Carludovica palmata, з молодого листя якого виготовляють панамські капелюхи. Примітки

01eca0ec0cdaaedcc0f1208fbe115f1c4d710ee3

Ханагава-Мару {| Ханагава-Мару (Hanakawa Maru) — судно, яке під час Другої Світової війни прийняло участь у операціях японських збройних сил на Каролінських островах. Ханагава-Мару спорудили в травні – жовтні 1943 року для потреб Імперського флоту Японії. Судно отримало захисне озброєння із встановленої на кормі 120-мм гармати. 19 січня 1944-го Ханагава-Мару полишило Йокосуку у складі конвою №3125, який у підсумку 7 лютого прибув на атол Трук у центральній частині Каролінських островів (тут ще до війни створили потужну базу японського ВМФ, з якої до лютого 1944-го провадились операції у цілому ряді архіпелагів). 17 лютого 1944-го по Труку нанесло потужний удар американське авіаносне угруповання (операція «Хейлстоун»), яке змогло знищити у цьому рейді кілька бойових кораблів та біля трьох десятків інших суден. 18 лютого «Ханагава-Мару» було атаковане чотирма літаками, по два з яких вилетіло з авіаносців USS Monterey та USS Bunker Hill. Пілот з останнього першим поцілив «Ханагава-Мару» торпедою, що призвело до вибуху бочок з бензином. Далі у палаюче судно влучили ще дві торпеди, тоді як четверта пройшла повз та знищила береговий склад з пальним. «Ханагава-Мару» затонуло, загинуло 216 осіб, що перебували на борту. Судно лягло на дно в районі з глибинами від 15 до 33 метрів. Оскільки його вантаж бензина мав шкідливі хімічні домішки, тривалий час дайверам заборонялось пірнати до решток «Ханагава-Мару». Можливо також відзначити, що окрім бочок з пальним судно мало на борту вантаж цементу. Примітки

22e60284e14f2565c958190f3f5f668fd7dcd696

Товариство шанувальників фантастики імені Лазара Комарчича #ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Товариство любителів фентезі «Лазар Комарчич»

8d7cdbcc24937c1daa3b3e99a945b444cff5419d

Ростовський театр драми імені М. Горького #ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Ростовський академічний театр драми імені Максима Горького

0db6f75c89f80d2c2fb01d097a9c075f0ed0ecb4

Нордбю Но́рдбю () — місто в Данії. Розташоване на острові Фаньо (частина Данських островів у Ваттовому морі) біля Північного моря, навпроти порту Есб'єрг. Найбільше місто на острові. Адміністративний центр комуни Фаньо в області Південна Данія. На 1 січня 2014 року у місті проживало 2659 осіб. Історія Нордбю сформувалося навколо поселення Одден. Протягом XVIII століття місто розвивалося. Нині місто розширилось на захід та південь. Заняття населення Населення Нордбю займається туризмом, ремеслом та обслуговуванням. Із закриттям морського університету частка моряків зменшується, а кількість пасажирів на материк зростає. Примітки

1540860a0f3edc5e8faaab32a7c3737ec2bc4278

Український зональний науково-дослідний і проєктний інститут по цивільному будівництву #ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву

97b9fafb97dcd7e353957d44556cbe0dfbbc76ce

Сан Марино на пісенному конкурсі Євробачення #ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Сан-Марино на пісенному конкурсі Євробачення

10a30206ee03441c96f7b8323055b3883b5296ea

Україна та євро '''Майбутнє членство України в Європейському Союзі зобов'язує її врешті приєднатися до єврозони. Прийняття євро при вступі України до Європейського Союзу буде неминучим етапом згідно з Маастрихтським договором і, спричинить як позитивні, так і негативні наслідки, тому пріоритетом є встановлення відповідного рівня економіки та фінансів під час зміни валюти. У країнах єврозони прийняття єдиної валюти мало різні наслідки, але ні в якому разі вона не мала таких негативних наслідків, які могли б загрожувати значним економічним спадом. Питання впровадження євро як національної валюти є предметом постійного суспільного інтересу в країнах Європейського Союзу, як ось у Болгарії, Польщі, Румунії, Угорщині та Чехії, та країнах майбутніх розширень ЄС, де в обігу лишились національні грошові одиниці. Передумови Держави, які приєднались чи в процесі приєднання до Європейського Союзу, а потім до Економічного та валютного союзу (ЕВС), беруть на себе зобовʼязання прийняття євро як національної валюти згідно Мастрихтського договору, Лісабонської угоди та відповідно виконання умов монетарної, фіскальної і валютної конвергенції, а саме: стабільність цін, фіскальна стабільність, стабільність процентної ставки та курсу валют. Приєднання України до єврозони слід розглядати в довготривалому аспекті, насамперед, Україна зіткнеться з триступеневою інтеграцією введення єдиної валюти, а саме: * Дерогація. В актах, які стосуються законодавства Європейського Союзу, термін «дерогація» використовується у тих випадках, коли держава-член затримала реалізацію елементів законодавства ЄС у їх власній правовій системі, враховуючи те, що для цього є узгоджені терміни. Або, коли держава-член вирішує не застосовувати особливе положення певної угоди чи закону в таких випадках, як надзвичайні ситуації та форс-мажорні обставини. Дерогація — це тимчасові послаблення або відстрочки по імплементації узгоджених норм законодавства. * Приєднання до ERM II — (Exchaneg Rate Mechanism II), європейського грошового механізму. Це система, яка стабілізує обмінний курс національної валюти щодо євро. Проте, необхідність стабілізації валютного курсу в певному діапазоні також може спричинити інші небезпеки, такі як: # неможливість поглинати асиметричні поштовхи за рахунок зміни номінального курсу, адже коливання курсу обмежені правилами системи ERM II; # ризик спекулятивного нападу — інвестори можуть спокуситись перевірити рішучість центрального банку захищати обмінний курс і, таким чином, багато заробляти за рахунок наших валютних резервів; # практично немає можливости коригувати номінальний рівень обмінного курсу після введення ERM II — допускається лише переоцінка центрального паритету. * Завершальним етапом є входження держави до єврозони'''. На даний час є багато аргументів «за» впровадження євро, а саме: покращення рівня інтеграції фінансових ринків; фінансова безпека банків; зниження трансакційних витрат та валютного ризику; покращення макроекономічної ситуації; зниження процентних ставок. Обмін національної валюти на євро є важливим елементом, що призведе до ліквідації курсу гривні на євро, до зниження витрат на підприємницьку діяльність внаслідок зменшення потреби в хеджуванні проти валютного ризику, підвищить міжнародну позицію країни як конкурента. Існування єдиної валюти збільшує прозорість ринку, що теоретично означає посилення конкуренції. Безперечно, це є перевагою як для підприємців, так і для споживачів, оскільки дозволяє ефективно приймати оптимальні рішення, як щодо вибору місця продажу, так і для придбання товарів і послуг. Важливим елементом вступу до єврозони є проведення кампанії для інформування громадськости, оскільки це є необхідною умовою успіху приєднання до єврозони. Виходячи з досвіду країн єврозони, ефективна інформаційна кампанія значно покращує хід зобовʼязань щодо запровадження євро, а також подолання соціальних проблем, які є наслідком невизначености наслідків введення валюти. Кожен громадянин повинен знати про всі витрати при прийнятті єдиної валюти та курсу конвертації гривень в євро. Історія Досі Національний банк України використовує монетарну стратегію таргетування обмінного курсу, застосовуючи як валюту-якір долар США. Наприклад, у 2002 р. уряди балтійських країн змінили прив'язку літа з долара до євро, що допомогло країнам підготуватися до вступу у Європейський монетарний союз. Європейська інтеграція України та процес вступу України до Європейського Союзу відкрив питання перегляду оптимальної валютної зони. Термін «валютна зона» використовується для визначення рівня практичного співробітництва країн у сфері валютно-фінансових відносин, а концепція «оптимальної валютної зони» є теоретичною конструкцією і означає найбільший економічний простір, біля якого економічно доцільно використовувати одну грошову одиницю за умов збереження внутрішнього (зайнятість) та зовнішнього (рівновагу платіжного балансу) балансів. З'являється необхідність переорієнтації прив'язки обмінного курсу від долара США до євро через більшу відповідність монетарної інтеграції України з єврозоною цілям технологічного розвитку та економічного зростання України. Україна розпочала процеси приведення у відповідність законодавства України та європейських норм. Не стала винятком і сфера регулювання малого та середнього бізнесів. 22 березня 2012 року був прийнятий Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні», у якому Україна застосуває ті самі критерії, що використовуються практично у всьому Європейському Союзі. Дефініція малого бізнесу в цьому законі настільки схожа на європейську, що навіть параметри обороту виражені у євро, хоча станом на 2012 рік національною валютою України була гривня. Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» не містить визначення середнього бізнесу, хоча його можна вивести. Так, українське законодавство встановило, що всі компанії, які мають менше 10 працівників та обіг менше 2 млн євро, є мікропідприємствами, до компаній малого бізнесу зараховують ті, які мають від 10 до 50 робітників і оборот менше 10 млн євро, а компанії, що мають більше 250 співробітників та оборот понад 50 млн євро, називаються великими підприємствами. 1 серпня 2022 року після отримання статусу кандидата на вступ до ЄС, Національний банк України оголосив, що активно працює над приєднанням України до Єдиної зони платежів у євро (SEPA). З цією метою розпочато співпрацю з Європейською платіжною радою (ЕРС), яка координує діяльність SEPA. Україна продовжить діалог та експертні обговорення, щоб спільно визначити критерії процесу приєднання, розробити дорожню карту та покроковий план швидкої інтеграції. Крім того, Національний банк України 1 квітня 2023 року здійснить перехід на нове покоління системи електронних платежів Національного банку (СЕП) – на базі міжнародного стандарту ISO 20022 та в цілодобовому режимі (24/7). Перехід на ISO 20022 разом із упровадженням IBAN створюють технологічне підґрунтя для приєднання України до Єдиної зони платежів у євро (SEPA) та реалізації сервісу миттєвих платежів в Україні. Див. також * Розширення єврозони ** Косово та євро ** Чорногорія та євро * Шенгенська зона Примітки Література * ЛУЦИК, Марія Василівна. "НАСЛІДКИ ТА РИЗИКИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЄВРО ЯК НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ В УКРАЇНІ." ЧЕРКАСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО (2020): 90. * Плетнёв, Д. А., Николаева, Е. В., & Кампа, А. (2015). Сравнительный анализ критериев отнесения предприятий к малому и среднему бизнесу в разных странах. Стратегии бизнеса, (9 (17)), 30-36. * Верига, А. В. (2013). Европейская валютная интеграция: перспективы для Украины. Теория и практика общественного развития, (4), 244-246. * Білик, В. М., & Думич, Н. Б. (2011). Перспективи впровадження антиінфляційної політики у країнах з перехідною економікою: на прикладі Словенії. Торгівля, комерція, підприємництво, 112. * Зіньковський, С. В. "Перспективи інтеграції України до Євросоюзу на сучасному етапі розвитку." Інвестиції: практика та досвід 5 (2010): 40-43. Є У У Є

315df4106c216a85dd2f87e6879a8d6cdf66d901

Коптський православний собор Святого Марка #ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Коптський православний собор святого Марка

ad608b8126967ca1ce9478346576ef7d72173397

Національна Академія медичних наук України #ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Національна академія медичних наук України

03789062241461900e4994465e279d2249f85ef8

Казахський національний університет імені аль-Фарабі #ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ Казахський національний університет імені Аль-Фарабі

0a1dd50420073f20f8890e1ec8b3b4489a8bd780

Eriocaulaceae Eriocaulaceae — родина однодольних квіткових рослин порядку Poales. Родина велика, близько 1207 відомих видів, описаних у семи родах. Вони широко розповсюджені, а центри різноманітності групи знаходяться в тропічних регіонах, зокрема в Америці. Дуже небагато видів поширені в помірних регіонах, лише 16 видів у Сполучених Штатах, переважно в південних штатах від Каліфорнії до Флориди, лише два види в Канаді та лише один вид (Eriocaulon aquaticum) у Європі. Вони, як правило, асоціюються з вологими ґрунтами, багато з них ростуть на мілководді. Види в основному трав'янисті багаторічні рослини, хоча деякі однорічні рослини; вони нагадують рослини споріднених родин: Cyperaceae та Juncaceae, і, як і вони, мають досить дрібні квітки, які запилюються вітром, згруповані разом у головчасті суцвіття. Роди: *Actinocephalus *Comanthera *Eriocaulon *Lachnocaulon *Leiothrix *Mesanthemum *Paepalanthus *Rondonanthus *Syngonanthus *Tonina Примітки

076395a5880093962c3dcfe41003f3c2fe978a56

Mayaca Mayaca — рід квіткових рослин, які часто поміщають у власну родину Mayacaceae. У системі APG II 2003 року його віднесено до ряду Poales у кладі комелінід. Система Кронквіста 1981 року також визнала таку родину та розмістила її в порядку Commelinales у підкласі Commelinidae. Група широко розповсюджена в Латинській Америці від Мексики до Аргентини, а також у Вест-Індії, на південному сході США та в Центральній Африці. Види Було запропоновано близько вісімнадцяти назв видів, але лише 5 прийнято як окремі: * Mayaca baumii Gürke * Mayaca fluviatilis Aubl. * Mayaca kunthii Seub. * Mayaca longipes Mart. ex Seub. * Mayaca sellowiana Kunth Примітки

0e2863c67c1deae719d0503c7e03604dd11bf842

Ecdeiocoleaceae Ecdeiocoleaceae — родина квіткових рослин з двох родів і трьох видів. Ботанічна назва рідко визнавалася систематиками. Система APG II 2003 року (без змін у порівнянні з системою APG 1998 року) справді визнає таку родину та відносить її до порядку Poales у кладі комелінід, у однодольних. Обидва роди ендемічні для Південно-Західної Австралії. Примітки

03057f0ddf6bad1aaf8db96d630c376b5c37e7f0

Лінійні кораблі типу «Нью-Йорк» {| Лінійні кораблі типу «Нью-Йорк» — два супер-дредноута, побудованих для ВМС США між 1911 і 1914 роками. Два кораблі цього типу, «Нью-Йорк» і «Техас», брали участь у багатьох операціях, починаючи з окупації Веракруса, Першій та Другій світовій війні. Конструкція Розроблений як удосконалений варіант попередніх лінкорів типу «Вайомінг», «Нью-Йорк» був першим лінійним кораблем, озброєних 14 дюймовими гарматами з довжиною ствола 45 калібрів. Це перший американський супер-дредноут. Але це один із останніх типів лінкорів, розроблених із п’ятибаштовою компоновкою та вугіллям в якості палива. У конструкції також було кілька недоліків, таких як відсутність зенітного озброєння та занадто велка площа недостатньо надійного бронювання. Ці недоліки були усунені в подальшому на лінійних кораблях типу «Невада». Через ці недоліки обидва кораблі пережили кілька масштабних модернізацій протягом своєї кар'єри, які значно змінило їх зовнішній вигляд. Представники Назва Номер Закладений Спущений на воду Вступив у стрій Доля «Нью-Йорк»New York BB-34 8 липня 1946 року затоплений як корабель-мішень ТексесTexas BB-35 Корабель-музей Історія служби Як «Нью-Йорк», так і «Техас» увійшли до складу флоту в 1914 році і відразу взяли участь участь в окупації Веракруса, а також служили для посилення Великого флоту Королівського флоту в Північному морі під час Першої світової війни, під час якої «Нью-Йорк», як вважається, потопив U-boot у випадковому зіткненні. Обидва кораблі пройшли численні тренування та капітальні ремонти в міжвоєнний період і приєдналися до патруля нейтралітету на початку Другої світової війни. Морально застарілі через наявність більш досконалих лінкори, обидва кораблі служили під час війни в основному як супровід конвоїв і для надання артилерійської підтримки. «Нью-Йорк» виконував відповідну функцію під час операції «Смолоскип» у Північній Африці, здійснював патрулювання конвоїв і навчання в Атлантиці, а також надавав артилерійську підтримав під час битв за Іводзіму та Окінаву. «Техас» підтримував десантників під час операцій «Смолоскип», «Оверлорд», здійснював бомбардування Шербура брав участь у операції «Драгун» і битвах за Іводзіму та Окінаву. Після війни «Нью-Йорк» використовувався як корабель-мішень в операції «Перехрестя» і був затоплений як ціль у 1948 році, тоді як «Техас» було перетворено на корабель-музей і пришвартовано в парку штату Сан-Хасінто, поки його не перемістили до сухого доку в Галвестоні, штат Техас. у серпні 2022 року для реставраційних робіт. Примітки

53766ca704b824071580fc1b27778580ea82b94d

Різдво у Гаїті Різдво Христове у Республіці Гаїті характеризується пошуком різдвяної ялинки на початку грудня, хоча пластикові ялинки стають все більш поширеними. Будинки прикрашають, а під ялинкою часто встановлюють вертеп. На Святвечір діти виставляють на вулицю свіжовимиті черевики та набивають їх соломою. За легендою, саме Санта-Клаус замінює солому різдвяними подарунками. Багато будинків відчинені до 3-ї години ночі, в них горять свічки. Дітей часто випускають з дому посеред ночі й батьки не завжди знають, де вони будуть наступного ранку, оскільки старші діти повинні доглядати за молодшими. Багато людей відвідують опівнічну службу в церкві, і популярною традицією є вихід на вулицю та колядування. Після богослужіння люди приходять додому і їдять головну різдвяну страву. На Різдво багато хто спить допізна, після нічних святкувань. Проте люди багато їдять, а діти граються іграшками, які отримали у подарунок на Різдво. Примітки Гаїті

088e633eb8ad0a370e2bf8ffdf4dd2ad011efe91

Теодор ван Тюльден Провінції Брабант, Ено та Фландрія вшановують Богородицю Теодор ван Тюльден (Theodoor van Thulden, 1606–12 липня 1669) був художником, креслярем і гравером із Гертогенбосу. В основному він відомий своїми вівтарними образами, міфологічними сюжетами, алегоричними творами та портретами. Він працював в Антверпені, де навчався, а також у Парижі та рідному Гертогенбосі. Життя Теодор ван Тюльден народився в Гертогенбосі, де його охрестили 9 серпня 1606 року в соборі Св. Іоанна як «Діррік». Ван Тулден був найстаршим із принаймні дев'яти дітей, один із яких на ім'я Франсуа також став художником. Його батько Якоб Герітс ван Тюльден (1575-1630) отримав освіту срібного майстра, але заробляв на життя торгівлею сукном. Його мати Хейлвіч (Гейлке) ван Мерс була дочкою срібного майстра Дірка Артса ван Мерса. Сім'я була заможна. Алегорія повернення миру Близько 1621 року ван Тюльден залишив рідне місто до Антверпена, де став учнем Авраама ван Блієнберха. Ван Блієнберх був відомим художником-портретистом, який раніше працював у Лондоні художником короля Якова I та інших членів двору. Після смерті ван Блієнберха в 1623 році ван Тюльден залишився в Антверпені. Деякі історики мистецтва припускають, що в цей період він міг бути учнем або помічником Пітера Пауля Рубенса. Інші ставили під сумнів таке навчання у Рубенса, оскільки стиль ван Тульдена залишався підпорядкованим тенденціям маньєризму до 1630-х років і спочатку не виявляв впливу барокової ідіоми Рубенса. У 1626 році ван Тулден став майстром гільдії Святого Луки Антверпенського. Між 1631 і 1633 або 1634 роками він перебував у Парижі, де вивчав роботи майстрів маньєризму зі школи Фонтенбло . Це дослідження посилило його вже сильні маньєристські тенденції. Це відображено в серії з 58 відбитків із зображенням подорожей Одіссея, які він вигравірував приблизно в цей час. Ці відбитки були зроблені за картинами Пріматічо та Нікколо делл'Аббате в палаці Фонтенбло в Парижі. Портрет Жозини Коупс-Шаде ван Веструм та її дітей У 1635 році ван Тюльден повернувся до Антверпена, де 24 липня 1635 року одружився з Марією ван Бален, донькою видатного антверпенського художника Гендріка ван Балена Старшого (1575-1632) і сестрою художників Гендріка Молодшого та Яна ван Балена . Хрещеним батьком на хрещенні його дружини був не хто інший, як Пітер Пауль Рубенс. Теодор і Марія мали одну дитину, дочку на ім'я Марія Анна, яка була охрещена в Антверпені 7 травня 1636 року і померла між 1652 і 1669 роками . Саме з цього часу співпраця ван Тюльдена з Рубенсом твердо задокументована. Він спочатку працював над декораціями для Радісного в’їзду 1635 року (так званого «Pompa Introitus») до Антверпена нового губернатора Габсбурзьких Нідерландів кардинала-інфанта Фердинанда . Pompa Introitus...Ferdinand, Austriaci. Antwerp MET DP879788 Рубенс повністю відповідав за цей проект і заручився допомогою своїх колег-художників для виконання декоративного проекту для цієї події. Рубенс придумав загальну концепцію декоративних розписів, але залишив їх виконання приблизно двадцяти художникам. Для цієї події ван Тюльдену доручили намалювати Арку Меркурія на Сінт-Янсбругу та Австрійський портик на Мейрбругу, за що він отримав 3500 і 1500 гульденів відповідно. Крім того, ван Тюльден отримав від міської ради Антверпена доручення створити відбитки творів мистецтва та декорацій, які були створені для Радісного в'їзду. Вони були опубліковані в Pompa Introitus honori serenissimi principis Ferdinandi Austriaci . Аполлон переслідує німфу Дафну У 1636 році Рубенс отримав замовлення від іспанського короля Філіпа IV на створення серії міфологічних картин для прикраси Торре де ла Парада, мисливського будиночка короля поблизу Мадрида. Міфологічні сцениі, багато в чому базувалися на «Метаморфозах» Овідія . Рубенс реалізував це важливе замовлення за сприяння великої кількості художників Антверпена, таких як Якоб Йорданс, Корнеліс де Вос, Ян Коссьєрс, Пітер Снайерс, Томас Віллебойртс Босшерт, Ян Бекхорст, Якоб Пітер Гоуі, Пітер Сімонс, Ян Баптіст Боррекенс та інші. який працював за проектами Рубенса. Ван Тюльден також брав участь у цьому проекті як співавтор. Принаймні три роботи, створені ван Тюльденом для цієї серії, зберігаються в Музеї Прадо, включаючи «Аполлона, який переслідує німфу Дафну». У 1636 році Ван Тюльден придбав громадянство міста Антверпен і був капелмейстером каплиці Преподобної в церкві Св. Якова в 1637–1639 роках. У 1639 р. був деканом камери риторів Олійфтака. Він був деканом гільдії Святого Луки Антверпенського в 1639–1640 роках гільдії. Він ніколи не надавав рахунків за період свого перебування на посаді декана, і його рішення залишити Антверпен у 1643 році могло бути пов’язане зі зловживаннями, пов’язаними з коштами Гільдії. Незважаючи на успіх, ван Тюльден, здається, регулярно потрапляв у скрутне становище. Адріаном ван Утрехтом У 1640 році він отримав замовлення від свого рідного міста Гертогенбос створити політичні алегорії для мерії. У 1643 році Теодор покинув Антверпен і жив у Ойрсхоті, громадянином якого він став у жовтні 1644 року. У 1646 або 1647 році ван Тюльден переїхав до Гертогенбоса. Ван Тюльден продовжував малювати вівтарі та інші малюнки для католицьких меценатів у Південних Нідерландах, а також політичні алегорії, багато з яких пов’язані з Вестфальським миром 1648 року. У період 1648-1651 років він також брав участь в декораціях для Ораньєзаля в Huis ten Bosch, Гаага, замовлення для Амалії фон Солмс, над яким працювали голландські та фламандські художники, такі як Герард ван Хонтхорст і Якоб Йорданс. У 1656-1663 рр. ван Тулден розробив для художника по склу Жана де Лабарра ескізи для трьох великих скляних вікон для каплиці Богоматері в соборі Св. Михайла і Св. Гудули в Брюсселі. Ван Тулден був наставником художника Хендріка ван Балена Молодшого . Теодор ван Тюльден помер у Гертогенбосі 12 липня 1669 року . Робота Алегоричне зображення включення Гертогенбосу до Союзу Ван Тюльден писав вівтарі, міфологічні сюжети, алегоричні твори та портрети. Спочатку на його стиль вплинув маньєризм школи Фонтенбло, але пізніше на нього вплинув Пітер Пауль Рубенс, з яким він часто співпрацював. Він відіграв важливу посередницьку роль, привносячи аспекти фламандського барокового живопису в Голландську Республіку. Поступово роботи ван Тюльдена ставали більш елегантними, і він еволюціонував до певного класицизму. Ван Тюльден досліджував портретний жанр і створював групові портрети важливих сімей, а також індивідуальні портрети видатних людей з місцевих політичних і релігійних кіл. У деяких із цих робіт ван Тюльден створив портретний стиль, який включав алегоричні алюзії та намагався відновити елегантність і делікатність портретів ван Дейка . Ван Тюльден також спеціалізувався на великих алегоріях з політичним змістом. Його майстерність у цій галузі демонструють прикраси, які він зробив для мерії Гертогенбоса. Відомо, що він написав картини «Справедливість і згода» (1646), «Право чотирьох чвертей округу Мейерідж на апеляцію в суді Гертогенбоса» (1647) і «Прохання про прийняття до Союзу» (1650). Theodoor van Thulden - Justice and Concord Theodoor van Thulden - The Right of the Four Quarters of the Meierij District to Appeal Before the Court of 's-Hertogenbosch Theodoor van Thulden - The request for admission to the Union Ці роботи досі висять у мерії. Олійний ескіз з алегоричним зображенням включення Гертогенбоса до Союзу ( Akademie der Bildenden Künste, Відень) був, ймовірно, попереднім проектом для алегоричного проекту, який, очевидно, був відхилений міськими магістратами. Церкви Південних Нідерландів також зверталися до нього за вівтарями. Він був здібним і продуктивним офортистом, який створив багато оригінальних робіт і творів. Список літератури * Media related to Theodoor van Thulden at Wikimedia Commons

062da022e413fe75f866fce0dc1aa28c561d1639

Залізна вода "Залізна вода" — третій роман українського письменника Мирослава Лаюка, виданий 2021 року у Видавництві Старого Лева до 150-річчя Лесі Українки. Сюжет У романі розгортається історія пошуків таємничого листа, який мав би розкрити справжню природу стосунків між Лесею Українкою та Ольгою Кобилянською. Театральна режисерка Анна та молодий чоловік Богдан, який після довгої відсутності повертається у рідні краї, вирушили дорогою Лесі: це Криворівня, Шибене, Зелене, Верховина, Буркут, Космач, Шешори і Яворів, у якому поетка зупинялася у домі піаністки Ольги Окуневської. Остання героїня цікава тим, що з одного боку — акомпанує Соломії Крушельницькій та грає на творчому вечорі Івана Франка у Львові, навчається у Відні і в Києві, а з іншого — обирає життя у Карпатах, серед вівць і гірської тиші. Поруч із сучасністю — Карпати початку 20 століття, а саме 1901 року. Лист від Коблилянської до Українки — це предмет-макгафін, що запускає події в романі. В одному з інтервʼю на Суспільному мовленні Мирослав Лаюк розповідає:Є прекрасне тритомне видання листів Лесі Українки, яке вийшло кілька років тому у видавництві "Комора". Там є майже всі листи Лесі, і вони нецензуровані. Їх біля тисячі. Серед них коло шістдесяти листів – від Лесі до Олі. З боку Олі до Лесі ми маємо один лист, ще половинку листа і ще кілька приписок. Це дуже пікантний сюжет української літератури: якими були стосунки між Лесею і Олею.У романі поєднано мереживо історій та спогадів різних поколінь: невідомої поетки, гуцулки, плотогона і черниці-бернардинки, які також слідували за Українкою. Проте сама Леся майже не зʼявляється у тексті як героїня, вона завжди попереду, вже далі на шляху до залізної води, що має властивості зцілення. "Це роман про ідею Лесі", — говорить Лаюк. Особисті історії і вигадки поєднуються з реальними фактами з біографії Українки, а головні герої, окрім пошуку листа, намагаються владнати стосунки з близькими (лінія Богдана та його батька, а також історія Богдана та Дзвінки), самореалізуватися (амбіції Анни), знайти самих себе. Леся Українка постає монументальним образом роману. Мирослав Лаюк підкреслює її вплив на сучукрліт:Є думка, що всі письменники перебувають у постійному діалозі з письменниками минулих епох. Ми завжди спілкуємося з Шекспіром. Так само мені здається, що всі українські письменники завжди будуть спілкуватися з Лесею, Шевченком, Франком. Це наша свята трійця. Інші сучасні тексти про Лесю Українку * Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. Оксана Забужко * Апокриф. Чотири розмови про Лесю Українку. Блаженніший Святослав Шевчук та Оксана Забужко * За лаштунками імперії. Віра Агеєва * ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Тамара Гундорова * Леся Українка. Книга Сивілли. Тамара Гундорова * Міф проти історії. Семіосфера лірики Лесі Українки. Галина Левченко * Леся. Мандрівний клубочок. Наталка Малетич

1cb7a24fededc6efa4f12697c849d141872c766a

Ханс-Егіль Хауге Ханс-Е́гіль Ха́уге (; *, Крістіансанн, Норвегія — , Леренскуг, там же) — норвезький антрополог і фольклорист, відомий, перш за все дослідженнями низки нілотських народів Кенії, зокрема луо на межі 1960-70 років. З життєпису Народився на півдні Норвегії. Викладав у Єстрікландській народній вищій школі у Сторвіку (Швеція), коли в 1962 році зацікавився культурою і традиціями народу луо завдяки учню цієї школи, луо за національністю Джону О. Кіденді (John O. Kidenda)., який став його інформантом, а згодом перекладачем і помічником. Відтак, вивчивши досконально літературу з предмету, Хауге здійснив декілька наукових відряджень до Кенії — в липні 1968 року, і у період від липня 1969 до липня 1972 року з метою дослідження і вивчення народу луо. Результатом дослідницької діяльності Г.-Е. Хауге стала низка опублікованих наукових праць. Дослідник помер у Леренскугу в березні 1981 року. З доробку Ханс-Егіль Хауге відомий як дослідник скандинавських традицій, зокрема пов'язаних з міфологією на народною медициною. Безперечним досягненням Ханса-Егіля Хауге стали здійснення і оприлюднення його польових досліджень і записів фольклору луо, масаїв, іраку і туркана, а також його наукові інтерпретації з приводу духовної культури зазначених народів. ;Вибрана бібліографія * Smältgummor, trollgubbar och andra kloka. Westlund & Söner, 1964 - 133 s. * Levande begravd eller bränd i nordisk folkmedicin: en studie i offer och magi. Almqvist & Wiksell, 1965 - 165 s. * Luo Religion and Folklore. Univ.-Forl., 1974 - 150 s. * Turkana religion and folklore. Universitet Stockholms, 1986 - 73 s. Примітки

0615b9a5db211cf992d481e402c321c0b1caef75

Петро Гнідич (медик) Петро Петрович Гнідич (Гнідич-Паскевич) (бл. 1750, Котельва, Охтирський полк — 1817) — український вчений-медик, ботанік, піонер українських отоларингології та епідеміології. Випускник Лейпцизького університету, доктор медицини. Життєпис Народився близько 1750 року в родині спадкового котелевського сотника Охтирського козацького полку Петра Йосиповича Гнідича. Котелевськими сотниками також були дід, прадід і прапрадід Петра Петровича Гнідича. Матір могла походити з козацько-старшинського роду Паскевичів. У деяких документах Петро названий Гнідичем-Паскевичем. Початкову освіту отримав у Києво-Могилянській академії. У 1769 році вступив на службу до Котелевської сотенної канцелярії. У 1773 році як здібний канцелярист переведений до Петербурга — до канцелярії Сенату Російської імперії. Проте замість кар'єри у владному апараті обрав заняття природничими науками, якими зацікавився ще під час навчання у Києві. У 1775 році в чині канцелярського служника вирушає до Саксонії, де вступає до Лейпцизького університету. У Лейпцигу вивчає медицину, знайомиться з видатним німецьким ученим — лікарем, ботаніком, натуралістом . У співавторстві з ним видає у 1778 році наукову працю «De pulvere Antherarum» («Про квітковий пилок»). Того ж року друкує в Лейпцигу власний твір — «Von einigen Arzneimitteln und Krankheiten der russischen Völkerschaften» («Про деякі ліки та недуги руського народу»). У 1780 році захищає у Лейпцизькому університеті докторську дисертацію під назвою «De morbis membranae tympani» («Про захворювання барабанної перетинки»). У дипломі доктора медицини вказаний як Петро Гнідич-Паскевич. У 1782 році повернувся в Україну. Отримав посаду лікаря у Київському намісництві. Відзначився ефективною боротьбою з епідеміями. Помер у 1817 році в чині надвірного радника. Родина Був одружений з Катериною Пономарьовою — донькою українського дворянина, відкупника Івана Пономарьова. Мав трьох синів — Івана, Олексія та Петра, а також — доньку Катерину (у шлюбі Татаринова). Племінник Микола Іванович Гнєдич (1784—1833) — письменник і перекладач, видавець творів Пушкіна. Джерела * Гнедич, Петр Петрович // Русский биографический словарь. Том 5 * Плющ Василь. Нариси з історії української медичної науки та освіти. Книга І: Від початків української державности до 19 століття. — Мюнхен, 1979.

12b0950079db8efbe4eb97c5b5431ad3e85a741d

Langeria Langeria — вимерлий рід квіткових рослин із родини платанових, який містить єдиний вид Langeria magnifica. Лангерія відома завдяки викопним листям, знайденим у ранніх еоценових відкладах на півночі штату Вашингтон, США, і подібних вікових утвореннях у Британській Колумбії, Канада. Опис Прості листки Langeria magnifica, як правило, мають перисте жилкування із загальною яйцюватою або еліптичною формою та помітно загостреною верхівкою. Листкова ніжка може досягати довжини до 6 см. Край листа має рівномірно розташовані чіткі гачкоподібні зубці з округлими пазухами, які їх розділяють. У зуби входить вторинна жилка або жилка з петлі вторинної жилки. Первинна жилка має від десяти до дванадцяти вторинних жилок, що відходять від неї під низькими кутами до вершини та підвищуються до основи. Прості або розгалужені третинні жилки розходяться на 0,3-0,5 см одна від одної, а четвертинні утворюють грубий сітчастий малюнок навколо ареол. Примітки

0761d8d1bb7ceebd6a76902e6482955784fa179c

Цанрадбан (Штутгарт) Цанрадбан або Штутгартська рейкова залізниця () — електрична зубчаста залізниця в Штутгарті, Німеччина. сполучає райони Зюд (або точніше: його частину під назвою Геслах) і . Відкрито 23 серпня 1884 року, колія шириною 1000 мм, обладнана системою Ріггенбаха, живиться від повітряної мережі 750 В постійного струму (раніше 600 В). Лінію зараз обслуговує . Це єдина міська зубчаста залізниця в Німеччині та одна з чотирьох зубчастих залізниць, які працюють у Німеччині, разом із , та . Проте це єдина, яка досі здійснює регулярні пасажирські перевезення загального користування. Інші три – лише туристичні залізниці. У травні 1959 Цанрадбан був включений до генерального плану нумерації трамваїв Штутгарта. Спочатку це був номер 30, але після створення (муніципальна асоціація, яка виступає організатором громадського транспорту) він став номером 10. Історія * 23 серпня 1884: Відкриття зубчатої залізниці Штутгарт – Дегерлох, першої дистанції лінії Фільдербан, як вузькоколійної (1000 мм ) парова залізниця з системою Ріггенбаха. Компанія Filderbahn обслуговувала маршрут від Штутгарта до станції Дегерлох. * 1902: Електрифікація зубчастої залізниці та сполучних колій від Дегерлоха до Гоенгайма та від Мерінгена до Вайгінгена. Через технічні неполадки електрифікацію залізниці затримали на два роки. * 1903: Перенесення роз'їзду з Гайгста на Віландсгеє. * 1904: Початок роботи електропотягів на зубчастій залізниці, робота паротягів обмежена недільними екскурсіями. * 1918: два додаткових паротяги, отримані від швейцарської залізниці для парових послуг, які збільшилися через війну. * 1920: місто Штутгарт перейняло власність над Фільдербаном, а управління ним передано Штутгартському трамваю. * 1921: Припинення використання паровозів. * 1926: Усі пасажирські вагони зубчастої залізниці та Фільдербану перефарбовано у ліврею SSB . Однак, щоб відрізнити транспортні засоби, що належать SSB, від транспортних засобів, які належать Фільдербану, останні тимчасово додають перед номерами транспортних засобів літеру «F». * 1934: Фільдербан і зубчаста залізниця переходять у власність Штутгартського трамвая. * 1935: Поставлено перші два 3-вісні вагони, номер 101 (в експлуатації до 1982 року) і 102 (списаний на металобрухт через пошкодження в 1974 році). * 1936: Перенесення кінцевої станції Штутгарта зубчастої залізниці з долини на площу Марієнплац для покращення пересадок на трамвай. * 1937: Вагон 103 був першим транспортним засобом, виготовленим повністю зі сталі, який був доставлений до SSB. * 1950: Поставлено останні два вагони другого покоління, № 104 (сьогодні вагон-музей) і 105 (розібраний у 1995 р.). * 1954: Останній вагон першого покоління, номер 109, виведено з експлуатації. * 1956: переміщення причепа(ів) із Фільдербана на зубчасту залізницю для обслуговування збільшеного шкільного руху. Однак це робилося вкрай рідко і лише до 1965 року, коли цю практику було припинено. * 1965: Заміна старого чавунного мосту (зазвичай його називають Турецьким мостом, оскільки його виробник, , спочатку мав намір доставити міст до Туреччини) через Нойе-Вайнстайге на сучасний залізобетонний міст. * 1971: У результаті змін у розташуванні колій на Марієнплац і будівництва станції метро двоколійну долинну станцію на Марієнплац було замінено одноколійною станцією, половина якої розташована на мосту через водосховище. * 1974: Вагон номер 102, нещодавно виведений з експлуатації, демонструється в ході Штутгартської Масляної як атракціон. * 1977: В результаті реконструкції станції Дегерлох зубчасту залізницю було піднято сполучну колію зі сполучною залізницею, і зубчаста залізниця була ізольована від решти мережі SSB. * 1978: Припинення роботи тривагонних складів. * 1980: Реконструкція повної зубчастої залізничної колії для використання з нововведеними в експлуатацію вагонами типу ZT 4 . * 1982: Введення в мережу міських залізниць сучасних моторних вагонів ZT 4. Випробування з перевезення велосипедів по похилій трасі в демонстраційному вагоні, розробленому компанією. * 1984: святкування сторіччя та останній рейс традиційного зубчастого вагона 104 і демонстраційного вагона 120. * 1989: Заміна колишніх поворотних дверей на ZT4 відповідними зовнішніми поворотними дверима на DT8. * 1992: Продаж демонстраційного вагона 117 (виробництва 1896) Музею залізниці Гертсфельда (HMB) у Нересгаймі. До цього часу він був виставлений приватним колекціонером як пам'ятник. Сьогодні музей використовує його як вузькоколійний пасажирський транспорт на власній лінії. * 1994: Подовження маршруту у верхній частині лінії до Альбплац для покращення сполучення зі штадтбаном . * 2002: Повторне відкриття реконструйованого термінала та мосту на повністю переробленій та модернізованій Марієнплац (6 грудня). * 2004: Заміна верхньої будови колії; часткове укладання нової, трохи вужчої зубчастої рейки. * 2022: Четверте покоління вагонів ZT 4.2 виробництва Stadler Rail представлено на заміну ZT 4 після понад 40 років експлуатації. Примітки Посилання * Stuttgart Rack Railway at trampicturebook.de

095dadfe297e78d3d5452a3a8d1e0802ff09d528

Ключик (пісня) «Ключик»  — пісня української співачки Тіни Кароль з студійного альбому «Полюс притяжения». Як сингл випущений в 2008 році. Опис Пісня "Ключик" - стала синглом альбому «Полюс притяжения» Тіни Кароль. Автор пісні - Любаша. Записувала її в Лондоні на знаменитій студії "Метрофоник" Відеокліп Режисером кліпу виступив Алан Бадоєв Над зйомками кліпу працювала знімальна група у складі 100 осіб. Добу споруджували декорації, які після всі до єдиної були зруйновані під час зйомок. Також Тіна Кароль в кліпі виконує складні трюки без дублера. Трюки співачці були поставлені за технологією, яка уперше використовувалася у фільмі "Матриця", коли людина перевертається через себе кілька разів підряд. Ще одним героєм кліпу стала рідкісна старовинна колекція з 60 кішок - фарфорові, з рідкісних порід дерева, золоті, прикрашені коштовними каменями. Вони були розставлені по кімнаті героїні кліпу. Правда, за ними завжди невпинно стежила охорона, адже загальна вартість цієї антикварної колекції - 100 тисяч євро. Після завершення зйомок одну статуетку з цієї колекції співачці подарували на згадку про кліп. Текст Он такой прикольный, он такой смешной Он, забив на волны левою ногой С высоты высотки смотрит на тусовки Он крутой такой Он меня услышит, он меня поймёт Он пойдёт по крыше, он сломает лёд Дождь поёт сквозь слёзы песенку про розы Значит он придёт Он мне лучик от солнца А я ему может ключик от сердца подарю Он сквозь тучи мне улыбнётся А я ему может ключик от сердца подарю И когда воюю я сама с собой Он меня целует, прекращая бой Он легко так может по гусиной коже пробежать, уу, бой А часы по кругу, и опять спешат Выпьем мы друг друга с ним на брудершафт И глаза с глазами, нас не слыша, сами Всё за нас решат Список композицій Live виконання 2009 р. "Ключик" - "Чорноморські ігри" Примітки Посилання * tinakarol.com – офіційний сайт Тіни Кароль. *

1f48f3d8ccf0d18a921634662e9f8148e3ce7231

Суртсгедлір Вхід у Суртсгедлір на лавовому полі Хадльмюндархрьойн Суртсгедлір () — лавова печера, розташована в західній частині Ісландії, приблизно за 60 км від міста Боргарнес. Досягаючи милі в довжину, є найдовшою з таких печер Ісландії. Перший докладний опис печери дав Еггерт Оулафссон під час подорожі цією місцевістю в 1750-х роках. Названо печеру на честь вогняного велетня Сурта, володаря Муспельгейма. Печера має вулканічне походження, внутрішні стіни складено склистими шарами магми й базальту. Найбільша висота склепіння становить 10 м, ширина тунелів досягає 15 м. Підлога печери покрита листами льоду та фрагментами затверділої лави; багато натічних утворень. Висота склепіння змінюється вздовж печери, становлячи на її дальньому краю 2-4 м. Вхід до печери, вигляд зсередини У X столітті печера служила притулком для вигнанців і злочинців, які викрадали худобу у фермерів і пастухів. Доказами колишньої населеності є кістки спожитих овець і биків, виявлені в деяких тунелях. Один із тунелів мав двері, створені руками людини. Печера довгий час була джерелом забобонів для ісландців, які населяли навколишні гори. Еггерта Оулафссона попереджали про привидів, що мешкали в печері. Казали, що в печері раніше мешкав сам Сурт. Суртсгедлір розташована неподалік від іншої лавової печери, Стефаунсгедлір. Примітки Посилання * www.iceland.de

2485652f955776d965d15c2ef70959fc51a365b2

Фродоальд Фродоальд (Хродоальд) (, пом. бл. 813) — граф Ванна з 799 року, син Лантберта і Деотбріки з династії Гвідонідів. Біографія Вперше Фродоальд згадується у 782 році. У 799 році призначений імператором Карлом Великим першим графом Ванна, тоді як його старший брат Гі (Гвідо) став цього ж року графом Нанта та маркграфом Бретонської марки. Близько 813 року Фродоальд помер і графство Ванн перейшло до старшого сина Гі Гі II Нантського. Посилання * Fondation for Medieval Genealogy: Маркізи Бретонської марки

0060e4f7e634e8b008a5afca68c5931a7d36dad7

Пупсик (пісня) «Пупсик»  — пісня української співачки Тіни Кароль з студійного альбому «Ноченька». Як сингл випущений в 2006 році. Опис Пісня "Пупсик" - стала синглом альбому «Ноченька» Тіни Кароль. Автор пісні - Тіна Кароль та Михайло Некрасов. Відеокліп Режисером кліпу виступив Алан БадоєвЯ не в'язав гламурний текст пісні з сюжетом. Ми вирішили зробити пародію на телерекламу, яка своєю дурістю вводить в сміх глядачівРобота над відео йшла нон-стоп 20 годин. За цей час Тіна виступила в семи образах. Текст Алло! Алло! Кто трубочку взял? От ты даёшь... Милый, смешной, игривый Закроешь глазки и полетим Милый, смешной, игривый Моё сердечко не разбивай Да, да, да Люблю тебя Да, да, да Люблю тебя Да, да, да Люблю тебя Да, да, да Люблю тебя Солнце, послушай солнце Твоя улыбка милее всех, эх Солнце, я не ревную Я знаю сложно любить такую Пупсик, мой сладки пупсик Давай за ручку гулять с тобой, ой! Пупсик, мой сладкий пупсик Я на край света, уйду с тобой Список композицій Live виконання 2011 р. - "Пупсик" - перший сольний концерт в Києві 2019 р.- "Пупсик" - "Вечірній квартал" Примітки Посилання * tinakarol.com – офіційний сайт Тіни Кароль. *

0d33461fc98bb379649fa73c0d4a1008bdf4560a

Pteranthus dichotomus Pteranthus dichotomus — вид квіткових рослин з родини гвоздикові (Caryophyllaceae). Поширення Вид поширений на Близькому Сході, у Північній Африці, на півдні Іспанії, на Мальті, Сицилії та Кіпрі, Аравійському півострові і на заході Пакистану. Опис Це однорічні рослини, майже голі знизу і опушені зверху, що досягають 5-25 см заввишки. Стебла висхідні, кілька разів роздвоєні. Листя 0,5-3 х 0,1 см, більш-менш м'ясисті, лінійні. Ланцетні прилистки. Суцвіття дворазово розгалужені, загалом утворюють щиток. Квітки сидячі в цимусах по 3 квітки. Крихітні увігнуті приквітки. Чашечка 3-4 мм, з 4 довгасто-лінійними частками. Маточка і насіння довжиною близько 2 мм, видовжено-еліпсоїдні. Цвітіння січень-квітень. Примітки

02149122da1b51d3abac0d4c4717ba06269c5e0d

Волоочко венесуельське Волоочко венесуельське (Troglodytes rufulus) — вид горобцеподібних птахів родини воловоочкових (Troglodytidae). Поширений на півночі Південної Америки. Поширення Мешкає на узліссях лісів і чагарниках у тепуях південно-східної Венесуели та прикордонних регіонів Гаяни та і штату Рорайма на півночі Бразилії на висоті між 1000 і 2800 м над рівнем моря. Опис Його довжина становить від 11,4 до 12,2 см. Оперення верху рудувато-каштанове; вохристо-коричневі брови та щоки вохристо-коричневого кольору; крила і хвіст мають тонкі чорнуваті смуги; боки від коричневого до рудого, а грудка та живіт сіруваті. Примітки

5a2ac623a6ad7d19419f334430e1b070d49ffa6c

Ticodendron Ticodendron incognitum — єдиний вид Ticodendron і єдиний представник родини Ticodendraceae. Він найбільш близький до родини Betulaceae. Він був виявлений лише в 1989 році в Коста-Ріці, оскільки раніше його не помічали через середовище проживання в погано досліджених хмарних лісах і його дуже «звичайний» вигляд; подальші дослідження показали, що його ареал простягається від південної Мексики (Веракрус, Оахака, Чіапас), на південь через Центральну Америку до Панами. Це дерево заввишки 20–30 м, зовні схоже на вільху, з черговими простими листками довжиною 5–12 см із зубчастим краєм. Це, як правило, дводомне, з окремими чоловічими та жіночими рослинами. Скам'янілості Викопні плоди †Ferrignocarpus bivalvis із середнього еоцену Орегону та раннього еоцену лондонської глиняної флори південної Англії за морфологією та анатомією тісно відповідають плодам Ticodendron. Примітки

6f17a8dd63d41964a1cf3dc520c145f0c3fb15c0

Dirachma Dirachma — єдиний рід родини Dirachmaceae. Рід був монотипним, його єдиним видом була деревна рослина Dirachma socotrana, поки другий, трав'янистий вид, Dirachma somalensis, не був відкритий у Сомалі та описаний у 1991 році. Примітки

115eebeb9ee14e8392403d38f7e4a9f5535d177d

Нао Імена * Кодайра Нао — японська ковзанярка * Сіката Нао — японська футболістка * Хібіно Нао — японська тенісистка Персонажі * Нао — головний герой роману «По вогонь» * Нао — головний герой серії коміксів «Aquablue» Топоніми * Мис Нао — мис на східному узбережжі Іспанії Інше * 13221 Нао — астероїд головного поясу Див. також * НАО

052620df1f17e5a300dd57d0da69a56b007128b8

Жюдікаель (граф Нанта) Жюдікаель (Жюель) (, ; помер у ) — граф Ванна та Нанта з 992 року, незаконний син Гоеля I, герцога Бретані . Біографія Позашлюбний син Гоеля I Бретонського, виховувався своєю бабусею Юдит і «віконтом» Емоном, зведеним братом його батька. Жюдікаель був неканонічно обраний на єпископство Нанта після смерті свого дядька Гереха, і був оголошений єпископом, незважаючи на те, що він був неповнолітнім. Керував та виконував функції на духовній посаді з 981 року, а титул єпископа отримав лише у 990 році. Після смерті в 992 році брата Гоеля II Жюдікаель успадкував графство Ванн, а після загибелі того ж року герцога Бретані Конана I, за підтримки графа Анжу Фулька III отримав графство Нант, яке до цього утримував герцог Конан. Однак у зв'язку з малим віком спочатку Жюдікаель перебував під опікою віконта Амері III де Туар, який до 994 носив титул графа Нанта. Ставши повнолітнім, в 994 році Жюдікаель зазнав поразки від нового бретонського герцога Жоффруа I і був змушений скласти йому васальну присягу і сплачувати данину. У 1004 році Жюдікаель зрадницько вбитий на дорозі з Нанта в Ренн, коли прямував до свого сюзерена. Нант і Ванн успадкував його син Будик. Шлюб та діти Дружина: Мелісенда, дочка графа Гуго II дю Мен. Діти: * Юдит (пом. 1063); чоловік: Ален Кеньяр (пом.1058), граф Корнуай з 1026 року * Будик (пом. 1037/1038), граф Нанта та Ванна з 1004 року; дружина: Адвіс Література * * Примітки Посилання *

199b15406aecd44be9ed7fae511dc0569bb72bc7

Понеділок Гензеля У Шотландії Понеділок Гензеля (англ. Handsel Monday, Hansel Monday) — перший понеділок року. Традиційно в цей час роздаються подарунки (). Серед сільського населення Шотландії Старий понеділок Гензеля традиційно відзначається в перший понеділок після 12 січня. Цей звичай відображає небажання переходити від старого (юліанського) стилю календаря до нового (григоріанського) календаря. Історія Слово «гензель» походить від старосаксонського слова, яке означає «передати в руки». Це стосується невеликих чайових і грошових подарунків, які даються як знак удачі, особливо на початку чогось; гарним прикладом буде сучасний подарунок на новосілля буде. Глосарій 1825 року відзначає понеділок Ганселя як випадок, «коли прийнято робити подарунки дітям і слугам». У цей день слуги чекали невеликих подарунків, а також на них сподівалися листоноші, рознощики газет, смітники та всі люди, які прислуговували в будинку. Так він дещо схожий на День подарунків, який згодом його витіснив. Якщо подарунок був фізичним об'єктом, а не грошима, традиція стверджувала, що предмет не може бути гострим, інакше він «розірве» стосунки між дарувальником і одержувачем. День відомий шотландською гельською як (сухий понеділок). Цей звичай був також відомий як «передача гаманця». Новий гаманець нікому не подарують, не поклавши в нього грошей на щастя. Гроші, отримані під час Гензеля, повинні забезпечити грошову удачу на весь рік. Період урочистостей, що триває від Різдва до понеділка Гензеля, включаючи Гоґманай і День нового року, відомий як Дафтдей. Посилання Посилання * Кришталево чисті подарунки * Handsel Monday, Ludington Daily News

22d0c177ea8ae41c5c5ed7cef9acb5910d0e1d8b

Обсерваторія Арчетрі Обсерваторія Арчетрі () — астрофізична обсерваторія, розташована в горбистій місцевості Арчетрі на околиці Флоренції, Італія. Він розташований неподалік від Villa Il Gioiello, резиденції Галілео Галілея з 1631 по 1642 рік. Співробітники обсерваторії займаються теоретичною та спостережною астрономією, а також проектуванням і виготовленням астрономічної апаратури. Обсерваторія активно бере участь у таких проектах приладобудування: * Телескоп ММТ 6,5 м * Телескопи LBT 2x 8,4 м * 3,5-метровий телескоп Telescopio Nazionale Galileo * Адаптивне вторинне дзеркало телескопа VLT * 1,5-метровий інфрачервоний телескоп Gornergrat (TIRGO) Посилання * Веб-сайт Osservatorio Astrofisico di Arcetri англійською мовою * Обсерваторія на картах Google

e7c5443a17c7718dd4b3ecdc107f208a53336139

Erythroxylaceae Erythroxylaceae — родина квіткових дерев і кущів, що складається з 4 родів і 271 виду. Найвідомішими видами є рослини коки, включаючи вид Erythroxylum coca, джерело речовини кока. Примітки